Історія “Карпатських стежок” у викладі засновника організації Василя Гутиряка
До 2000 року
За часів СРСР весь туризм був організованим. Активний туризм переважно був спортивним, кожен претендент здавав нормативи і тільки тоді ставав туристом, про що свідчив значок «Турист СРСР». Туристські маршрути були переважно загальносоюзними і були внесені до державного класифікатора. За цим наглядала Федерація Туризму СРСР через свої відділення в містах та областях. Відпочивали туристи зазвичай на туристичних базах або ставили намети в облаштованих місцях. Стежками опікувались лісові господарства і з цією метою держава виділяла кошти з бюджету.
Окрім цього, в 60-х роках для полювання та догляду за територією лісові господарства збудували мережу облаштованих лісничівок та колиб. Хоча й зводили їх зовсім не для туристів, однак у таких притулках було все необхідне для того, щоби мандруючий міг зупинитись і перебути лиху годину. Багато з хатин були зачиненими, але з тамтешніми замками можна було дати раду.
З розвалом лісокомбінатів нагляд за будиночками занепав, всі стали незалежними, а будиночки – непотрібними, так як будувались господарським методом і вважались тимчасовими спорудами. Саме в цей час наші “незалежні” прихильники вільного відпочинку почали виявляти активність і втілювати перші елементи свободи. Як результат – значна частина хатинок згоріла, а найближчі з них були розібрані й вивезені у невідомому напрямку. В цей же час припинили своє існування туристичні клуби, люди вже не думали про відпочинок. Туристські стежки стали непотрібними.
Проте шанувальники туризму з Калуша та Івано-Франківська (колишні альпіністи і не тільки) продовжували здійснювати регулярні виїзди в гори по вихідних, здебільшого в зимовий період. Мета поїздок – відпочинок та сходження на одну з вибраних вершин. Зупинялись на старих лісничівках, щоразу намагаючись підтримувати їх в належному стані. Розуміли, що без ремонту даху і пічки будиночки не зберегти. А тому наприкінці 90-х років, щорічно, напередодні зими виготовили та винесли на 3 будиночки по пічці-буржуйці. Стежками не займались, так як наші виходи були переважно взимку.
2000-2001 рік.
Знайомі організовують зустріч з головою фонду з Польщі. Їду вчитись в Академію Місцевого Розвитку. Під час навчання натрапляю на матеріали, які свідчать, що туризм на наших теренах має дуже велику історію. Тема зацікавлює, і матеріалу відшуковую дедалі більше – зібрані довоєнні карти нашого краю, маю повністю опис Шляху, який існував у 30-ті роки. Ініціатором його створення був Казімеж Сосновскі і проходив Шлях колишньою територією Польщі. Розпочинався від Судетів, що на межі Польщі та Чехії, та закінчувався на теперішньому кордоні України з Румунією. Також довідуюсь, що у ті часи також був побудований перший український туристичний притулок. Створюємо громадську організацію. Уперед.
Для полегшення діяльності організації в області, реєструємо її як регіональну. Пишу Проект відновлення Східно-Карпатського Туристичного Шляху. Досліджуємо стежки, ентузіазм випирає, хочеться все зробити. Чуємо слова підтримки від обласного керівництва, зустріч з заступником губернатора, підписане розпорядження про виділення коштів. Далі папери, папери, папери, щотижневі поїздки в Івано-Франківськ, потім щомісячні, далі перестаю їздити, розуміючи, що переважній більшості то…. “Та це ж роботи на десятки років…” – слова об’ємного начальника з адміністрації, який бачив гори тільки з машини, і я розумію його, бо гроші потрібні йому перш за все на інші, більш перспективні для нього заходи.
Але наприкінці 2001 року цей начальник отримує свою перспективу, і в останній день року його підлеглий таки переказує половину обіцяних коштів. Ура!!! Є за що працювати. А влітку цього року знайшли перших однодумців серед громади – в серпні відкрився сайт www.karpaty.com.ua.
2002 рік
Купуємо бензопили для різки тонкоміру та більших дерев і 19 травня приступаємо до роботи – прочистка стежки на Вишківський Ґорґан. Далі ще буде величезне дерево під Малим Ґорґаном, густий молодняк на спуску в долину Свічі, куштування масла замість компоту під Поганцем, 5 тижнів жерепу на Молодій в спеку, коли хотілось випити приємного кольору бензинову суміш, довгий пошук маршруту виходу з урочища Кругле на г. Молода, водна переправа та приємна дорога до Ґроф’янського ставу і водяний туман на Ґрофі, коли бачиш перед собою тільки найближчі гілки жерепу. І далі весь час жереп, жереп, жереп… Так ми вийшли до г. Попадя і спустились під Коретвину.
Бензопила стала для нас незмінним супутником, і деякі оригінали перейменували нашу організацію в “Карпатські бензопили”. Працювали ми по 3-4 особи, переважно у вихідні. Робота не оплачувалась, гроші витрачались тільки на продукти та транспорт. Також мінявся склад учасників – робота була дійсно важкою – підйом в 7 ранку і праця до сутінок. Стежки вийшли трохи ширшими, ніж планувалось, але причина криється в особливості різання бензопилою, коли працюючий змушений під вагою нахилятись і різати ближче до кореня.
Окрім цього, влітку на семінарі за участю наших сусідів – громадських організацій з Львівської області та Польщі (ПТТК, Товариство Карпатське) відкрита дискусія про створення сучасної української системи знакування туристських шляхів.
Пізньої осені за сприяння держлісгоспу заготовляємо лісоматеріали для відновлення туристичного притулку на полонині Плісце, що під г. Ґрофа в Рожнятівському районі.
2003 рік
За рахунок Гранту від фонду PAUCI, спільно з Радою з туризму Карпатського регіону та Спілкою сприяння зеленому туризму проводимо одноденні семінари в селах Бистриця, Вишків та Гриньків (Осмолода, Кузьминець). Людей збирається досить багато. Розмови зводились до такого: “Краще дайте гроші!”, у відповідь – “Ми не влада!”; “Коли ви у нас щось зробите, щоб була робота і гроші?” – ми радили самим спробувати заробляти. Роз’яснюємо, наводимо приклади, запрошуємо на навчання. Записую бажаючих, ходжу по садибах. Багато відмов: немає паспорта – зробимо; “а що я там не бачив, я все знаю…” – переконую; “чоловік не пускає…” – клянусь, що не звабимо і повернемо назад. Туристів в тутешніх краях мало, і переконати вдалось небагатьох.
Згадані заходи залишили по собі суперечливе враження. Влада сприймала нас як завуальовану комерційну структуру, населення – як представників влади, звідсіля й недовіра. Найжахливіше чути, як влада і місцеві в один голос просять “дати”, “зробити”, “помогти”, бо це нам потрібно. Якщо сам не зробиш, то ніхто тобі не зарадить – ця фраза була основним лейтмотивом подальшого навчання переконаних людей в Польщі, і я був радий, що вони це зрозуміли. Вони вже з нами.
Під час навчань в Польщі також налагоджуємо тісні зв’язки з Бещадським Товариством Роверистів (BTC) з м.Устшики Дольне Підкарпатського воєводства.
Влітку стало зрозуміло, що грошей від влади не буде, і на залишки коштів ми позначили прочищений відрізок Шляху маркерами. Це не можна вважати повноцінним знакуванням, але ж на такі речі потрібне достатнє фінансування.
Восени відвідав Польщу. Ось мої враження від поїздки, які збереглись:
Найбільше вразило, що працюють не тільки на себе, але й для людей. Є певний бар’єр, за який вони не заходять; чи не є ця межа дотриманням законів, поєднанням своїх інтересів та потреб суспільства? Найважливіше те, що під час перебудови тут нічого не розпродали, не розікрали, тобто зберегли інфраструктуру, яка будувалась роками.
Згадане вже ПТТК – це аналог нашої Федерації туризму, яка нині є самостійною громадською організацією. Вона має потужну інфраструктуру, завдяки їй отримує кошти та інвестує у розвиток туристичного руху.
Хоча поїздка припала на кінець сезону, але в Бещадах в цей час на маршрутах було досить велелюдно. Навіть дратувало безупинне “чесць” або “дзєнь добри”. Крім того забагато, на мій погляд, знаків на деревах. Але це вимоги інструкції і не тільки в Польщі. Це — з негативу.
Далі – позитив. На кожному кроці – все для туриста. Як завдяки приватному сектору, так і місцевій владі (гміни), і звісно адміністрацій національних парків. Навмисне ходив і шукав аби придертися.
Туристи привчені викидати сміття у відведених місцях (хоча і не без винятків). Сміття теж було немало (Бещади), але збоку від стежки і порівняно небагато, як на таку кількість людей. При мандрівках, особливо в Татрах, мені ніби чогось не вистачало. Лишень пізніше зрозумів – не зустрів того засилля кострищ, котрі у нас мозолять очі навіть на одній стоянці.
Не видно наслідків господарювання (на відміну від наших лісгоспів та бригад лісозаготівельників) – може й тому, що дозволено ходити лише по знакованих стежках. Довкілля не засмічене безліччю поліетиленових пляшок: бачив дві глибоко заховані в каміння при підйомі від Морського Ока на г. Риси. Мабуть через те, що переважно носять термоси, та і виховання тут зазвичай відповідне. Обгортки від цукерок зустрічаються теж, але рідко.
Висновок: якщо чогось захотіти, то можна добитись, але потрібне хоча б невелике бажання та поєднання інтересів приватників, влади тощо. На жаль, приватник, прийшовши до влади, різко втрачає інтерес до спільного діла, мало того, добитись чогось від влади можуть приватники із досить значним капіталом. Типовий дикий розвиток.
І як же у зв’язку з цим не згадати дискусії з прихильниками дикого розвитку туризму? Дикий туризм буде у нас ще довго, бо все решта у нас таке саме дике: ведення справ, вирубки, масова культура тощо. Не може дикунство бути саме по собі. Якщо зміняться люди, зміниться і довкілля.
Підсумком поїздки була 34 щорічна конференція “Європейського спілки мандрівників” у Кракові, в якій прийняли участь близько 80 представників з 26 країн. Організація існує 34 роки і займається переважно Міжнародними Шляхами і дотичними до них питаннями. Спілкування проводили німецькою, був переклад англійською і французькою, однак якось розумілись. Було приємно, що нас представляли як представників України. Висновок з конференції: в європейців свої проблеми, і Україною цікавляться аби не заважала. Найбільший інтерес до нас у поляків, чехів та словаків. Налагоджуємо контакти і отримуємо від чехів їх інструкцію знакування – подібна до польської, як і словацька.
Система знакування “за кольорами”(т. зв. “карпатська”) в даний час застосовується практично у всіх державах, які межують з Карпатами. Тому більшою територією Карпат можливо мандрувати завдяки спільному знакуванню. Спільну систему хочуть ввести і в цілій Європі, але там, на даний час, системи дуже різняться між собою і реальних кроків в цьому напрямку не робиться. В кожній з європейських держав прознаковано сотні тисяч туристських маршрутів і напевно немає сенсу витрачати кошти на їх заміну. Адже мандрівнику, по великому рахунку, все рівно якими знаками йти – лиш би вони були.
Побажання поляків – об’єднайтесь, як мінімум в регіональну організацію і з вами будуть мати справи. Тему об’єднання громади неодноразово піднімав на www.karpaty.com.ua, але ідея не отримала підтримки.
Ці роки були для нас найбільш продуктивними – ентузіазм, підкріплений коштами творив чудеса. Всі були задоволені – влада дала нам кісточку, ми її гризли і будували великі плани на наступний рік.
2004 рік
Настав рік, напередодні якого мені сказали коротку фразу “Вибори”. Я все зрозумів і пішов влаштовуватись на роботу. Перед тим трохи займався підприємницькою діяльністю, що давало можливість існувати та займатись улюбленою справою.
Опираючись на досвід Польщі, цього року спробував налагодити співпрацю з ПТТК, яка передбачала спільне з сільською громадою та підприємцями зведення туристичних баз, знакування, розвиток маршрутів для туристів. З колегами по сайту промаркували стежку на озеро Синевир. Планували більше, проте обіцянки голови сільради залишились обіцянками, от я і заспокоївся.
Без роботи все одно сидіти не буду. Від червня почали роботу над інструкцією із знакування. Пошук в Інтернеті, переклад інструкцій інших країн, робота з матеріалами опонентів, поїздки до однодумця в адміністрацію, постійні дискусії. Місяці роботи визначили напрямок, в якому рухатись. А гроші для розвитку туризму ми побачили на чисельних біг-бордах, які прославляли нашу туристичну область обабіч автодоріг. А напередодні виборів – вже й біг-мордами.
2005 рік
Нове натхнення прийшло після виборів. Знав, що на цей рік в бюджеті закладені кошти. Спочатку було затишшя: формувалась нова команда і не було до кого звертатись. І тільки в травні з’явилась така можливість.
За столом в кабінеті сидів такий же об’ємний начальник, тільки молодший за віком, і казав, що ходить в гори і хоче в Європу. Тоді то був актуальний лозунг, і я подумав, що теж туди хочу (ба вже не один рік), але на цій дорозі багато завалів, які треба прочистити. Показав проект “Спільним Шляхом до Об’єднаної Європи”.
Через декілька тижнів мені повідомили, що краще було б написати Програму розвитку мережі туристських маршрутів, адже це ПРОГРАМА, яка може постійно фінансуватись, а не якийсь там Проект. Так як на порозі було літо, і пора братись до роботи на стежках, я чомусь повірив цьому начальнику, розрахувався з роботи, яка мені зовсім не подобалась, а вже за кілька днів не без допомоги однодумців Програма була готова. Далі її погодила депутатська комісія облради і затвердив губернатор.
Що ж передбачено Програмою?
Станом на сьогодні в розвитку туризму на Прикарпатті ми бачимо три основні проблеми (окрім тих, про які ви самі здогадались), пов’язані між собою: туристи, маршрути та сміття (відходи від туризму). Першого хочеться якнайбільше, останнього – якнайменше, а середнього – в достатній кількості. Збільшення першого приводить до збільшення останнього, але саме середнє може зменшити проблеми для всіх згаданих. Один прознакований маршрут – це додатковий стимул для туриста залишитись в даній місцевості ще на день, а звідси – додаткові доходи для сфери обслуговування, нові робочі місця тощо.
Якщо маршрутів немає, чи вони не означені, то туристи ходять в гори куди завгодно, звідси виникають і небезпечні наслідки як для них самих, так і для природи. На маршрутах сміття локалізується і процес засмічення можна тримати під контролем. Період міжсезоння, коли туристів та сміття мало, є найбільш сприятливим для організації маршрутів.
Виходячи з цього, конкретними завданнями даної Програми є:
1. Розробка та затвердження мережі туристських маршрутів і шляхів Івано–Франківської області.
2.Завершення розробки та затвердження „Інструкції із знакування туристських шляхів Івано–Франківської області”;
3.Відновлення та знакування за європейськими стандартами відрізків “Ґорґани” та “Чорногора” Східно-Карпатського Туристичного Шляху;
4.Відновлення та знакування інших туристських маршрутів та екологічних стежок в Долинському, Богородчанському, Надвірнянському, Рожнятівському, Верховинському районах та на території Яремчанської міськради;
5.Виготовлення та встановлення інформаційних стендів в селах районів, охоплених Програмою, із зображенням на них існуючих і запланованих туристських маршрутів та екологічних стежок;
6.Будівництво гірських притулків, реконструкція занедбаних мисливських будинків, колиб (притулків для пастухів) з метою їх використання для туризму;
7.Облаштування місць для тимчасового відпочинку туристів (наметові галявини, лавки, столики, місця для розведення вогню), виготовлення та встановлення сміттєзбірників вздовж Шляху;
8.Створення рекреаційних зон в межах проходження Східно-Карпатського Туристичного Шляху та перебігу туристських маршрутів з метою захисту стежок та збереження флори та фауни;
9.Проведення в гірських районах семінарів для власників сільських садиб за участю представників місцевої влади;
10.Видання детальних топографічних туристичних мап, карт-путівників, рекламно-інформаційних матеріалів по маршруту проходження Шляху.
Як це повинно реалізовуватись? Наші пропозиції наступні.
Туристи, які приїжджають в гори на відпочинок, дедалі більше надають перевагу короткотривалим мандрівкам без важких наплічників. Тому в основу концепції ми заклали саме такі мандрівки. Довготривалі мандрівки – прерогатива молодих та здорових. Переважна кількість пропонованих нами маршрутів є місцевими або ближніми, їх тривалість 1-3 дні і вони дають можливість мандрівникам або повернутись в місцевість виходу, або вийти до сусіднього району.
Відповідно до цього, всі місцеві пішохідні маршрути на місцевості будуть знакуватись чотирма основними кольорами – жовтим, зеленим, синім та чорним. Ці маршрути будуть в компетенції осіб, відповідальних за туризм при місцевих (сільських, районних) органах влади.
Пішохідні маршрути, які виходять за межі району, знакуватимуться червоним кольором з нанесенням номера маршруту. Для молодих та здорових пропонуватимуться регіональні маршрути, які триватимуть більше 3 днів чи закінчуватимуться в сусідніх областях. Такі маршрути теж позначатимуться червоним кольором з буквою Р та номером. Ці види маршрутів будуть в компетенції обласних органів влади (комісії із знакування). Дана концепція буде також використовуватись при знакуванні маршрутів для туристів з іншим способом пересування, але при знакуванні вело- та кінних маршрутів будуть застосовуватись таблички або піктограми із зображенням способу пересування (велосипеда, коня), як більш небезпечних. Для водних маршрутів – окремий набір знаків.
Пропонована нами система знакування завчасно і конкретно інформує туристів про довготривалість маршруту (кольори – номери) та спосіб пересування (смуги – піктограми), що підвищує безпеку мандрівки. Поділ маршрутів за сферою відповідальності дозволяє фінансувати створення маршрутів з багатьох джерел (розподіл затрат).
Маршрутів не потрібно багато. Їх кількість повинна бути достатньою для того, щоб туристи мали можливість різнобічно ознайомитись з районом відвідування, а також давати можливість відповідальним підтримувати дані маршрути в належному стані (очистка від повалених дерев, збір сміття тощо).
Довготривалі маршрути потребують більшої кількості знаків та облаштування місць для ночівлі, а звідси – більші затрати та додаткові вимоги для їх реєстрації. Туристи, які вирушають в довготермінові мандрівки, є більш свідомими та краще підготовленими і, як правило, після себе залишають значно менше відходів життєдіяльності, проте місця відпочинку в будь-якому випадку періодично потребують прибирання.
Східно-Карпатський Туристичний Шлях за тривалістю є регіональним. Регіональні маршрути за вимогами є близькими до категорійних, і їх повне проходження можливе тільки досвідченими туристами. Однак ми хочемо створити такі умови, щоб і туристи з меншим досвідом мандрували ним. Для цього Шлях розбитий на декілька відрізків, проходження яких не складатиме значних труднощів. Початок та завершення відрізку буде в населених пунктах або місцях, де подорожуючий зможе поповнити запаси продуктів та прийняти душ. Перехід займатиме 2-3 дні, що буде відповідатиме тривалості ближніх маршрутів. Вже на коротших маршрутах планується облаштувати місця для ночівлі та тимчасового перепочинку. Для цього на таких проміжках необхідно відновити чи заново збудувати притулки, щоб мандрівники якомога рідше носили з собою намети та спальники. І тоді реальним буде варіант, коли сім’я, вирушивши з різних місць, зможе зустрітись посередині маршруту, попити пива і далі рушити без надмірних витрат енергії на перенесення важких наплічників.
Для тих, хто вважає такий відпочинок “матрацним” і малопривабливим для себе – так званих дикунів – залишиться багато інших стежок і немаркованих маршрутів. Цими ж стежками зможуть скористатись інші відпочиваючі, якщо матимуть докладну карту району чи скористаються послугами провідника.
Це наші плани, а як насправді?
Всі роботи в лісовій місцевості необхідно проводити з дозволу державних лісових господарств. Ще в 2001 році ми отримали погодження на відновлення Шляху і тому цього року, не чекаючи фінансування, розпочали чистку стежок. Адже запланований на цей рік 35 км відрізок Шляху був погоджений з владою, яка називала себе народною, і ми, як частина народу, мали б їй вірити. Стежки в нас теж для народу і не є приватними, а літо – пора, коли їх найкраще чистити.
Ми далі плануємо, чистимо стежки, а тим часом бюрократичне минуле об’ємного начальника пересилює його любов до гір і виставляє додаткові вимоги. Більшість з них відразу були виконані, але вимоги типу “дайте мені довідку, що ви маєте довідку” виконувати було абсурдом. Пізніше було вирішено, що туризм в Європу має йти разом з культурою, відповідно не окультуреним туристам гроші не належаться.
Також 2005 року через сайт вдалось “розбудити” громаду, розпочався збір коштів, а від середини серпня ми розпочали роботи по відновленню туристичного притулку на полонині Плісце. Лісоматеріали були заготовлені, але зібрані раніше документи на реконструкцію уже не мали юридичної сили, через що довелось мало не починати все з початку. Проте цього разу звернулися до найвищих структур і перемогли. Реконструкцію санкціонували в Міністерстві екології. Цього явно не очікували в низах, однак уникнути кропіткої паперової боротьби з системою, що триває донині, повністю не вдалося.
Попри все ми вирішили не залежати від волі чиновників і швидко встановили коробку будинку. Далі потягнулись робочі будні. Зібраних громадою коштів вистачило, але матеріали через особливість місцевості довелось виносити наверх вручну. Від населеного пункту до полонини близько 10 км, але останні 2,5 км стежки за 3 місяці роботи для багатьох стали дуже знайомими. Спочатку дошки, відтак металопрофіль, цемент, пісок, а ще – дві величезні купи каміння. Сказати, що було важко – значить не сказати нічого. Цього року не встигли закінчити всі роботи, притулок ще не працює, тому що було мало часу і помічників. Але зробили, що змогли. Громадою. Разом.
Як завжди, було і залишилось багато скептиків: спалять, зруйнують і т.п. Ще більше є і буде тих, хто дає поради. Як правило, це породжена заздрістю звичка людей, які не в стані зробити щось самі. Якщо знаєш, як зробити краще, чому тільки говориш – спробуй сам то зробити, особливо якщо це стосується будівництва. Інколи це дістає, але ми живемо в різнобарвному суспільстві, яке поділяється на споживачів та творців. І з цим треба миритись.
Облаштування місць для ночівлі (будівництво чи реконструкція туристичних притулків) вимагає отримання дозволів та погоджень. На даному етапі це є надзвичайно важкою справою. Тому, паралельно з роботами по реконструкції, нами проводилась робота в кабінетах. Керівництву Держлісгоспу був запропонований варіант співпраці – спільна діяльність з розвитку туризму на закріплених за ним територіях. Від наших пропозицій важко відмовитись – ми пропонуємо все робити самі по туризму, хочемо спільно реконструювати старі будинки і щоб нам допомогли лісоматеріалами для цього. А також, щоб після рубки стежки відновлювали лісозаготівельники. Офіційно – 50 на 50, а фактично наших витрат буде значно більше. Ніби всі згідні, зібрали майже всі підписи, погодили на вищому рівні та в обласному фонді держмайна. Не проти районна архітектура, земельники, влада…, але досі ті колиби не поставлені на баланс. Це може зробити тільки лісничий. Проте структура, в якій він працює, аморфна: зрушити щось з місця надзвичайно важко. А може причина криється в іншому? От і знову нам усміхаються. Ех, чиновники…
А було б добре то все відновити. Наглядати за ними міг би лісник чи єгер, відповідальний за даний квартал. Після створення рекреаційних зон у таких місцях цілком справедливим було б спрямовувати кошти від оплати за ночівлю на користь лісгоспу та оплати праці відповідальних осіб. Також можна фінансувати ремонт стежок та відновлення інших притулків. І природі менше шкоди, бо буде нагляд, і сміття менше залишатимуть. А як то зробимо, хоча б частково, тоді вже треба братись до карт. Бо подивишся на карти – все перемальовано різними кольорами, все пороблено, а в лісі шелестить крона дерев, і гудить трелювальна техніка. І путівники більше розповідатимуть про цікаві місця, а не тільки про те, якою дорогою треба йти, аби не зблукати.
А може вже пора ту техніку потрохи міняти на більш сприятливу для середовища, і не робити стільки тих доріг. І навчатись прибирати за собою гілки та залишки дерев, які в перспективі можна використати для виробництва плит чи біопалива, як це роблять скандинави. Тоді й молодняк виросте, і не складатиметься враження, що проходиш територією бойових навчань. А дозволи на лісозаготівлю надавати тільки структурам, які дотримуються даних правил.
Зате в кабінетах життя продовжується. Далі носяться папірці, малюються масштабні плани, губернатором підписана Програма і вже новий, культурний начальник від туризму, наприкінці року повертає вкладені мною в туризм кошти. Насправді важко було в це повірити після стількох місяців обіцянок. Але рік закінчується і планована робота до кінця не зроблена – будемо доганяти вже наступного сезону.
2006 рік
На початку року зовсім випадково натрапляю на матеріали про створення “зелених стежок” в Європі. Зелені стежки (Greenways) – це туристичні траси спадщини і екотуристичні продукти, які створюються в районі рік, загальнопризнаних історичних, комерційних шляхів і натуральних природних коридорів. Ця партнерська ініціатива основана на співпраці неурядових організацій, місцевих рад, урядових інституцій і підприємництва. Для реалізації своїх цілей вони пропонують використовувати старі інфраструктури і шляхи (необлаштовані туристські та мисливські стежки, занедбані лісові будиночки, покинуті колії тощо).
Так це ж те саме, чим займаємось ми! От тільки співпраці нам бракує. Читаю далі…
Основні елементи зеленого шляху
1. Головна вісь (у більшості випадків її створює велосипедний шлях)
2. Мережа різнорідних тематичних місцевих шляхів, вписаних в головну вісь
3. Туристичний продукт має базуватись на місцевих ресурсах
4. Партнерство в регіоні та координатор шляху
5. Місцеві ініціативи з метою охорони природної та культурної спадщини
В рамках конкретних зелених шляхів місцеві партнери (неурядові організації, школи, агротуристичні господарства тощо) і туристичні агенції готують та впроваджують на ринок різноманітні туристичні пропозиції як для окремих туристів, так і організованих груп, які спрямовані на різні сегменти ринку. Це можуть бути заняття в зелених школах, творчих майстернях, пропозиції активного та пізнавального відпочинку, а також регіональні чи міжнародні велосипедні, пішохідні, каякові злети чи змагання вздовж цілого шляху Грінвей.
Всі туристичні продукти на зелених шляхах Грінвей базуються на використанні місцевого потенціалу і підтримці місцевих громад. Вони опираються на місцеві ресурси – туристичні послуги, культурні пропозиції регіону, місцеві продукти і місця їх продажу, суспільні ініціативи.
Мандрівки шляхами природної та культурної спадщини – індивідуальні чи за участі туристичних агенцій, носять пізнавально–еко-етнотуристичний характер. Вони дають можливість пізнання проблематики і специфіки різних природничо-культурно-етнічно-суспільно-економічних регіонів, цікавих людей – фахівців з питань охорони спадщини та використання її на предмет оживлення місцевої економіки і врівноваженого розвитку.
Перше, що прийшло на думку після прочитаного – не буду я мати спокійної старості.
Якщо в європейських країнах ідея Ґрінвейс почала розповсюджуватись наприкінці 80 років, а в США ще раніше – в 50-х, то що тоді казати про нас, коли кажуть в народі що ми відстали назавжди. В даний час Європейське Об’єднання Greenways (European Greenways Association – EGWA) вже налічує 35 членів.
Тому, керуючись принципами сталого розвитку (sustainable development – екологічно зорієнтованого місцевого економічного розвитку), відразу сідаємо писати проект з метою залучення громад та інших малосвідомих елементів до необхідної суспільству і вигідної для них діяльності.
Адже реалізація даних ідей сприятиме приїзду туристів, що змусить місцевих мешканців розвивати сферу послуг (проживання, харчування, прокат тощо), стимулюватиме до охорони природи, збереження ландшафтів і зменшення вирубок лісу та сприятиме використанню інших місцевих ресурсів. Як результат – розвиватиметься підприємництво, створюватимуться додаткові робочі місця і джерела доходів, активізуються місцеві громади, розвиватимуться місцеві ініціативи, стимулюватиметься відновлення та охорона традиційних ремесел, налагоджуватиметься співпраця між місцевостями та регіонами.
На жаль, наші добрі помисли не були належним чином оцінені і Office of the Counselor for Agriculture, Nature and Food Quality NETHERLANDS EMBASSY відмовив нам в наданні Ґранту. Зате завдяки проекту ми налагодили зв’язки з однодумцями з європейського партнерства “Environmental Partnership for Sustainable Development” – Nadace Partnerství з Чеської Республіки та з Польщі.
Нова інформація заставила нас трохи по-іншому подивитись на написану в 2005 році програму. Як результат, спільно з управлінням туризму обласної адміністрації, була розроблена змінена версія під назвою “Зелені стежки Прикарпаття”, яка була надіслана на розгляд в Кабінет Міністрів України в рамках конкурсу програм транскордонного співробітництва.
В продовження підписаного в 2002 році “Порозуміння про співпрацю між ПТТК та Фундацією”, спільно з Центральним Осередком Гірського Туризму ПТТК (COTG PTTK) ми реалізували проект “Підтримка пaртнeрcтвa cycпiльниx oргaнiзaцій i aдмiнiстрaцiй України в твoрeнні кoнцeпцiї розвитку гiрcькoгo тyризмy”, який отримав фінансування від Міністерства Закордонних Справ Республіки Польща.
Під час реалізації Проекту відбулось навчання в Польщі для прeдcтaвникiв aдмiнiстрaцiї oблacті і гiрcькиx райoнiв, члeнiв cycпiльниx oргaнiзaцій та мeшкaнцiв гiрcькиx територій, а також були проведені знакувальні роботи в Україні (300 км шляхів). Окрім цього, за участі партнерів проекту, видана туристична карта Ґорґан мірилом 1:50000 та путівник по Українських Карпатах в трьох мовних варіантах – польському, англійському та українському.
Восени 2006 році ми продовжили співпрацю з об’єднанням “Центральний та Східноєвропейський Ґрінвейс” (CEG), в який входять 6 фундацій з Центральної та Східної Європи (які є членами EGWA) та Сербії і Білорусі на правах спостерігача. Наш представник також взяв участь у конференції CEG, яка відбулась в жовтні 2006 року в місті Пловдів (Болгарія), на якій зробив презентацію організації та розповів про наші наміри щодо реалізації подібних шляхів на території Прикарпаття, концепція прокладення яких на стадії розробки. Результатом зібрання було підписання Сопронської декларації.
Напевно цей рік став для нас найбільш продуктивним. Через нашу наполегливість і видимий результат влада почала з нами рахуватись. Вже другий рік поспіль, не без проблем, але виділяються невеликі кошти на проведення знакувальних робіт. Восени на найвищому обласному рівні були проведені дві великі наради з метою виконання Програми. Влітку лісгосп виділив деревину для відновлення притулку і тепер збільшились шанси на те, що притулок буде завершений в 2007 році. Дофінансування від управління туризму обласної адміністрації дало можливість завершити знакування Східно-Карпатського Туристичного Шляху в Долинському та Рожнятівському районах. Завдяки допомозі партнерів з Польщі прознаковано по одному маршруту в Надвірнянському і Верховинському районах, на території Яремчанської міської ради та більшість пішохідних маршрутів в районі села Осмолода Рожнятівського району, де також встановлено інформаційні таблиці та дороговкази. Вже отримано кошти від адміністрації на завершення знакувальних робіт в районі села Осмолода і на початок робіт в районі села Гута Богородчанського району. За ініціативи сільського голови та за кошти приватних структур прознаковано два одноденних маршрути для туристів в районі села Мислівка Долинського району.
Хочеться вірити що він стане переломним.
2007 рік
На початку року отримуємо інформацію, що Програма “Зелені стежки Прикарпаття” успішно пройшла конкурсний відбір і включена в Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2007 – 2010 роки, затверджену Кабінетом Міністрів України.
Програмою передбачено, починаючи з 2008 року, фінансування з державного та обласних бюджетів знакувальних робіт на території області та надання коштів для відбудови семи та реконструкції п’яти лісових будиночків в туристичні притулки. Враховуючи, що 2008 рік Президентом України оголошений Роком Туризму, маємо надію, що дані кошти будуть виділені.
Але чекати “манни небесної” не в наших правилах і тому продовжуємо роботу в районах. Після наради в Рожнятівському районі отримуємо підтримку нашої діяльності, і Осмолодський держлісгосп ґарантує нам допомогу у відновленні стежок і реконструкції будиночків.
А у середині квітня відбулась зустріч у Кракові в рамках реалізації спільного з COTG PTTK проекту, де відбулась презентація виданої в рамках проекту карти та путівника, після чого вони були доставлені в Україну, а також зустріч з однодумцями з партнерства Центральний та Східноєвропейський Ґрінвейс” Fundacja Partnerstwo dla Srodowiska.
Наприкінці квітня Фундація за другою спробою виграла Ґрант за програмою MATRA KNIP “Турбота про ґорґанські заказники”, що заснована Офісом Радника з питань сільського господаства, природи та якості продуктів при Посольстві Королівства Нідерландів в Україні. Проектом передбачено встановлення природоохоронних знаків для 20 об’єктів природно-заповідного фонду Рожнятівського району (4 заказники, 6 пам’яток природи і 10 заповідних урочищ), проведення екологічних акцій “Чисті гори” і “Забери своє сміття з собою!”, екологічно-просвітницького семінару в с. Осмолода.
Влітку були продовжені роботи із знакування туристських маршрутів в районі сіл Осмолода, Кузьминець і Гриньків та розпочато маркування в районі с.Гута.
Також були продовжені роботи з відновлення притулку на полонині Плісце – доброчинцями виносились лісоматеріали та цегла і наприкінці року в ньому вже була постелена підлога та встановлені лежаки.
Особливу увагу хочеться звернути на подію, яка відбулась восени цього року і яка висвітлювалась засобами масової інформації. Йдеться про розрекламований виїзд автомобіля Нива-Шевроле на гору Говерла. Ми займались даним питанням майже від початку даної акції. Відразу зазначу що даний виїзд відбувався тільки до сідловини під горою, а дальше машина витягувалась за допомогою лебідок – в землю забивались штирі з блоками і за допомогою троса машина „їхала” до вершини Говерли близько 5 днів.
Дана подія констатувала незахищеність наших природоохоронних територій та безсилість керівництва даних структур перед грошовитими столичними „мішками”.
Амбіції хорошого але малосвідомого хлопця з Тернопільщини були підкріплені рекламною акцією відомого автомобільного журналу і це разом показало безпорадність нашого суспільства перед цим.
Основний висновок після даної акції – ще не скоро буде в нас громадянське суспільство і не скоро будемо ми жити в європейській сім’ї, щоб нам про це не говорили політики.
Що самі собі зробимо, так і будемо жити.
2008 рік
Даний рік пройшов дуже швидко через велику зайнятість. На кошти отримані від управління туризму обласної адміністрації було прознаковано маршрути в районі сіл Вишків та Мислівка Долинського району та завершено знакування в районі села Гута Надвірнянського району. Цього року поглибилась співпраця з органами влади на місцевому рівні, але від центральних органів влади ми так і не отримали коштів на фінансування Програми “Зелені стежки Прикарпаття” – в них своє життя.
Цьогоріч поглибилась співпраця з чеськими та польськими партнерами з Карпатського Туристичного Товариства (СAV) та сайту www.karpatywschodnie.pl. Досягнуті суттєві домовленості щодо маркування маршрутів на кордоні областей та спільно встановлено стовпчик з дороговказами в районі урвища Пекло (на фото).
Багато часу було присвячено облаштуванню притулку для туристів на полонині Плісце – організовувались чисельні акції з виносу будівельних матеріалів та проводились відновлювальні роботи. В акціях взяло участь близько 100 осіб без врахування мандрівників, які попутно виносили матеріали для даної мети. І в середині листопада притулок вже був готовий прийняти відвідувачів.
Не все вдалось зробити через декілька причин:
- Відсутність фахівців будівельної галузі – такі як правило з’являлись коли вже все було зроблено і розказували як то має бути.
- Відсутність фінансування – притулок зводився на громадських засадах і Осмолодський держлісгосп допомагав в основному лісоматеріалами.
- Віддаленість від доріг, що спричинило важкість доставки будівельних матеріалів.
- Недостатня кількість активних людей. Більшу частину робіт виконувала невелика група ентузіастів – значно більше було тих, які давали поради, але в потрібний момент не знаходили часу для допомоги.
Притулок повинен виконувати наступні функції:
- Прихисток від негоди.
- Місце для концентрації туристів в одному місці – притулок знаходиться на території заказника державного значення „Грофа”.
- Охоронну – можливість знаходження в ньому лісової охорони для виконання своїх функцій
2009 рік
На початку року отримав пропозицію від Карпатського Туристичного Товариства (СAV,Чехія ) взяти участь в розробці нової карти. Аерофотозйомок свіжих не маємо, тому через тиждень по вихідних вирушаємо в гори для фіксування вирубок лісів, які добре видно зверху. Окрім цього було запропоновано взяти участь в розробці та маркуванні маршрутів на Закарпатті, прилеглих до нашої області. Тому після сходу снігового покриву відразу приступаємо до роботи в районі озера Синевир та гори Попадя. Даний проект фінансувався урядом Чехії за підтримки громадської організації «Людина в скруті» і ним передбачалось створення маршрутів для туристів в районі населених пунктів Закарпаття Усть-Чорна, Колочава, Синевир та Синевирська Поляна.
Навесні управління туризму обладміністрації оголосило конкурс проектів з розвитку туризму, які мали отримати стале фінансування на протязі року. Відразу згадався нещасний випадок, який стався зимою на Говерлі, і виникла ідея зробити належне маркування маршрутів, яке вкрай необхідне для малодосвідчених туристів, які рвуться взимку на вершину. Даний проект був підтриманий і ми отримали на це фінансування. Проектом також передбачалось маркування маршруту до озера Несамовите та встановлення на обох маршрутах близько 20 сигнальних стовпчиків яскравого кольору з метою створення для туристів безпечних умов пересування в зимовий час та під час поганої видимості. По завершенні проекту були встановлені інформаційні банери, на яких були відображені доступні маршрути для мандрівок.
Фотоматеріали проекту Говерла і Несамовите
Влітку ми вирішили завершити знакування маршрутів в районі села Бистриця власним коштом, так як мало вірили в те, що в кризовий рік знайдуться на це кошти. Були марковані ще 2 маршрути (на г. Братківська та пер. Столи) та завершено прочистку та маркування третього (на г. Ґропа) і встановлені дороговкази на роздоріжжях та інформаційна схема. Таким чином величина знакованих нами маршрутів на гірських теренах області сягнула за 500 км.
В районі Бистриці ми вперше стикнулись з явищем систематичного знищення наших знаків місцевими мешканцями. На початку глиною були замазані майже всі знаки, які вели від присілка Климпуші на полонину Вовкани. Це сталось через 3 дні після їх нанесення на дерева і, розібравшись в чому справа, маршрут був перезнакований іншою ділянкою і знаки більше не нищились. Очевидною причиною було те, що дану траверсну стежку прорубали місцеві пастухи, які не хотіли щоб їх стежками ходили туристи.
Інший випадок знищення наших знаків пояснити можемо тільки чимось подібним – небажанням бачити там туристів. Це стосується відрізку маршруту після полонини Вовкани – від полонини під г.Братківська до вершини гори. Два рази перезнаковувався там маршрут і обидва рази знищувались практично всі знаки – зрубувались молоді деревця, сокирою зрізалась кора, витягувались сигнальні тички. Також було знищено 2 стовпчики та вкрадено 5 дороговказів, які показували напрямок руху.
Розмова з пастухом на полонині нічого не змінила – людина похилого віку була не в курсі подій. За отриманою нами інформацією дані дійства може робити група молодих безробітних осіб, які займаються браконьєрством в тому районі і це їм чомусь перешкоджає. Зловити таких озброєних людей дуже важко, а ще важче буде щось доказати. Можливо ще спробуємо бетонувати стовпчики, але восени нами також було помічено, що витягнули з вершини Братківської залишки металічного тріангулятора, який там знаходився перед цим дуже довго і нікому не був потрібен дотепер.
В червні та вересні здійснювали виходи на полонину Плісце щоб оглянути стан відновленого притулку. Враження склались двоякі – з однієї сторони радувало те, що він мало нищиться відвідувачами яких там буває дуже багато. Але чомусь ці відвідувачі вирішили, що члени фундації не мають інших занять як зносити за ними сміття і вставляти розбиті шибки у вікнах. Якщо шибки може вибити одинокий п’яний недоумок, то як назвати інших, які масово складують сміття в принесені із собою мішки? Якими ще буквами написати вивіску – «Забери своє сміття з собою»???
Якщо дана тенденція буде спостерігатись в подальшому, то ми вимушені будемо делегувати до притулку людину, яка сидітиме там зовсім не за безплатно і збиратиме з відвідувачів гроші за перебування не тільки в притулку, але й на всій території заказника. Такі речі передбачені законодавством.
9-11 липня взяли участь у семінарі «Зелений туризм – наміри на Східні Карпати» який проводила в Бещадах (Польща) Fundacja Bieszczadzka за участі представників 3 сусідніх країн та був присвячений плануванню шляхів Ґрінвейс на даних територіях.
Ближче до осені продовжилась робота над новою картою, яка тепер почала займати весь вільний час. В хорошу і не дуже погоду вдвох-вчотирьох, з навігаторами, вирушаємо на дослідження старих стежок, яких збереглось ще дуже багато. Почали із більш знайомих територій, а потім перейшли на невідомі. Робота вимагає великих зусиль, так як більшість стежок є нечищеними і заваленими. Інколи видно тільки профіль стежки. Деякі стежки вже почала відновлювати єгерська служба держлісгоспу, інші – місцеві пастухи, але більшість становлять нечищені. Особливо вразили стежки хребта Аршиця, які є дуже заплутаними, багаторівневими та порізані масовими вирубками.
Не вистачило часу щоб дослідити всі стежки, але значна частина їх буде відображена на новій карті «Ґорґани, Полонина Красна, Свидовець» яка побачить світ наприкінці цього року.
А стежки Аршиці планується показати вже на іншій карті – за домовленістю з польським видавництвом “Compass” планується перевидання карти «Ґорґани», в яку ввійдуть не тільки раніше показані райони, а також планується показати більш детально всі Ґорґани – від долини річки Мізуньки до долини річки Прут. Але це відбудеться вже в 2010 році.
16 грудня ми взяли участь у семінарі в м. Івано-Франківську, присвяченому проблемам правозастосування у лісовому секторі. Семінар проводився у рамках регіональної Програми «Удосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі (ФЛЕГ) у країнах-учасницях Європейської політики добросусідства (ЄПД) та Росії». Даний семінар був одним із заходів, що проводяться Світовим банком в рамках проекту ФЛЕГ в Україні. Метою даного семінару була презентація перших результатів роботи даного проекту, обговорення актуальних питань правозастосування в лісовому секторі карпатського регіону, а також обговорення пропозицій щодо можливих пілотних проектів та подальших напрямків діяльності в Івано-Франківській області. У семінарі взяли участь лісівники областей карпатського регіону, спеціалісти екологічної інспекції, представники правоохоронних органів, місцевої влади, бізнесу, громадських організацій та ЗМІ.
17-18 грудня 2009 року ми були учасниками Карпатського міжнародного екотуристичного форуму, який відбувся в м.Яремче в рамках проекту “Створення транскордонної мережі розвитку та просування туризму між Івано-Франківською областю України та повітом Марамуреш Румунії”, що виконується Туристичною Асоціацією Івано-Франківщини за фінансової підтримки Європейської Комісії в рамках Програми сусідства «Румунія-Україна».
Мета форуму: розвиток міжрегіонального партнерства в сфері екотуризму на всеукраїнському та міжнародному рівнях, започаткування традиції обміну ідеями та пропозиціями між організаціями та фахівцями у цій сфері.
Робота форуму проходила в 4 тематичних блоках:
Активний туризм та природоохоронні цінності
Зелена/еко сертифікація та стандарти. Елементи традиційного побуту (кулінарна спадщина, свята, облаштування житла). Якість послуг
Екотуризм та брендинг
Автентична культура та народне мистецтво як складові екотуристичного продукту
Форум був дуже представницьким і дав можливість нам знайти нових партнерів, обговорити нові ідеї та знайти способи реалізації старих, по новому сприйняти давніх знайомих та обговорити нові можливості для співпраці та багато іншого. Час відведений на форум пролетів непомітно і є надія що він стане традиційним.
Наприкінці 2009 року було створено сайт фундації і подальше інформування про діяльність організації відбувалось вже на ньому у вигляді Новин