Екотуризм

Поняття та засади екотуризму
(вибіркові матеріали з книги: Dominika Zaręba “Ekoturystyka”, Wydawnictwo naukowe PWN, Warszawa)

Суть екотуризму

Екотуризм є стрижнем концепції врівноваженого туризму. Він є найчистішою формою подорожі приязної середовищу, оскільки відбувається зазвичай на територіях з найкращими природними краєвидами, безпосередньо сприяє охороні натурального природного та культурного середовища даних районів, а його учасниками є люди з високою екологічною свідомістю і природничою вразливістю.
Існує багато визначень екотуризму, які зустрічаються в літературі: зелений, природничий чи екоетнотуризм. Згідно з одним з перших визначень, сформульованих в 1991 році через Міжнародне Товариство Екотуристичне (TIES), екотуризм це “свідома подорож до натуральних природних місць, яка з однієї сторони допомагає зберігати натуральне середовище, а з іншої, підтримує добробут місцевих мешканців”. Інше формулювання звучить так: “екотуризм – це подорож з метою дослідження, захоплення і отримання задоволення з красивих краєвидів, спостереження диких тварин і рослин, а також вивчення місцевих звичаїв та культури”.
В літературі також часто зустрічається визначення, сформульоване Міжнародною Спілкою Охорони Природи (IUCN) в 1996 році: “екотуризм – це екологічно відповідальна подорож і відвідування нетронутих природних територій, з метою отримання задоволення і користі від багатств природи, яка пропагує охорону природи, має невеликий негативний вплив на середовище і створює можливості для активного соціально-економічного розвитку місцевих громад”. Варто також згадати визначення, прийняте в Декларації про Екотуризм в Квебеку в 2002 році, яке окрім всього вищевказаного доповнює “…та скерована до індивідуальних туристів та подорожуючих невеликими групами”.
Термін “екотуризм” є новим в літературі, натомість концепція і стиль “зелених мандрівок” існує віддавна. Більшість любителів, наприклад, гірських пішохідних чи лижних мандрівок, шукало для своїх подорожей відособлених місць, близького контакту з природою, пам’ятками давності і корінними мешканцями. І хоча вони не називали себе екотуристами, але форма проведення часу, їх зацікавлення, мотивації, потреби, підходи до природи та культури, були близькі до того, що тепер прийнято називати “зеленим туризмом”. Стиль активного відвідування та пізнавання природничо цінних місць, прийнятний природі та культурі, є певного роду поворотом до традицій подорожей започаткованих ще понад сто років тому.
Екотуризм охоплює різні види туризму: кваліфікований, краєзнавчий, відпочинковий, пригодницький і т.п. за умови, що особа, яка бере в цьому участь свідомо не втручається в натуральні екосистеми, виражаючи повагу до оточуючого середовища і культури місцевих мешканців, а її туристичні видатки поповнюють фонди охорони природи та місцевої господарки.
Так буває, що по незнанні ототожнюють поняття зелений та сільський туризм. Але сільський туризм є формою туризму пов’язаною з рільництвом. Рільниче господарство є водночас нічліжною базою і головною туристичною привабливістю для агротуриста. Але сільський туризм, як форма проведення вільного часу, найчастіше є формою стаціонарного відпочинку, сільського “відпочинку під грушею”. Основою ж екотуризму є активне відкриття дикої природи і корінної культури, їх глибоке пізнання і вивчення. Тому різниця передусім полягає в основному мотиві подорожі. Але сільські господарства можуть у багатьох випадках бути нічліжною та харчовою базою для екотуризму.
В літературі також зустрічається поняття екоагротуризм, яким визначається відпочинок в селян, які займаються рільництвом і виробляють продукцію екологічними методами.
Іншим терміном, часто застосовуваним з до поняття екотуризм, є альтернативний туризм. Походження даного поняття пов’язане з явищами 70-х років, коли виникла контркультура хіппі. Молоді люди в той час також подорожували малими групами, оминали масові туристичні привабливості і шукали правдивого контакту з природою і місцевими мешканцями. Але поняття альтернативного туризму приводить до певного безладу в термінології предмету, тому що може бути по різному інтерпретоване. Дехто вважає, що це є будь-яка форма туризму “малого масштабу” на противагу масовому туризму. А значить все, що альтернативне, то має бути добрим, а те, що масове, погане і негативне. Тимчасом туризм “малого масштабу” (наприклад, екотуризм) не є жодною альтернативою масовому туризму. Це є окрема ніша в подорожуванні, яка існує обабіч туризму великого масштабу. Зрештою масовий туризм може стати більш приязним середовищу, якщо підкориться процесові екологізації і стане врівноваженим туризмом.

Характеристика подорожі в екотуризмі – ідеальна концепція

Кількість осіб – поодинці або невеликими родинними чи приятельськими групами
Час подорожі – довша мандрівка, сприяюча глибокому пізнанню оточуючого світу
Програма виходу – дуже еластична, спонтанна, прийняття власних рішень
Стиль життя під час подорожі – пристосування до місцевих традицій, повага до людей і їх культури
Стиль подорожі – Стомлення, активність, спокій, тактовний
Спосіб пізнання – глибоке пізнання оточуючого світу, пошук душевних переживань
Контакт з туристичними цікавинками – активне пізнавання цінних природних та культурних цікавинок, сильний емоційний контакт з туристичними привабливостями, який дозволяє розширити та поглибити власні зацікавлення
Приготування до подорожі – солідне вивчення історії, культури, природи майбутнього місця подорожі, збирання інформаційно-краєзнавчих матеріалів, карт, вивчення чи вдосконалення знань мови даного регіону
Пам’ятки з подорожі – власні малюнки, фото, щоденники, пам’ятки виконані місцевими умільцями і т.п.

Значення природоохоронних територій в екотуризмі

Велика частина природничо цінних територій на світі охоплена охороною, тому організатори та учасники екотуризму є дуже зацікавленими в різного типу територіях, які охороняються законом.
Дані території також можна використовувати для розвитку зеленого туризму за умови, що він є добре спланованим і проводиться згідно з пріоритетами екотуризму і врівноваженого розвитку. Можемо говорити про нові форми симбіозу між людиною та природним середовищем. Природа дає туристам радість, а за це вони повинні забезпечити її охорону від загибелі. Навіть в національних парках екотуризм вважають за прийнятну форму відкритості даних територій для туристів. Першочерговою метою функціонування парків є охорона природних екосистем і на даних територіях заборонена будь-яка діяльність, яка суперечить даному завданню. Зелений туризм є форма відвідування, яка не суперечить охороні природи, а навпроти, допомагає її зберегти. Природничий туризм може оберігати природне середовище, тому що:
• підвищує екологічну свідомість як туристів так і місцевих мешканців, які бачачи зацікавленість регіоном починають краще цінити природні багатства і приймати участь в їх охороні
• формує громадську думку з метою підтримки даних територій, без якої вони не мають шансу на збереження та існування
• забезпечує кошти на підтримку охоронних програм, догляд парків, видання карт та брошур (завдяки оплаті за вхід до парку, продаж пам’яток та путівників, а також коштів, наданих в рамках рекламування через агентства подорожей чи самих туристів)
Керівництво розвитком екотуризму та інших подібних йому форм врівноваженого розвитку на природоохоронних територіях має полягати передусім в умілому управлінні туристичним рухом в часі та просторі, облаштування зон, які б служили різними типам туристичного дослідження та необхідної інфраструктури, пристосованої до індивідуальних умов природоохоронної території. Туристи появляються, як правило, в місцях, де для них підготовлені туристичні шляхи, природничі стежки, притулки та інші елементи інфраструктури. Там, де знаходиться дуже цінне зібрання рослинності, не будується шляхів піших, кінних чи велосипедних, а створюються обмежені заповідники. Керівництво туристичним рухом і мінімізація його впливу на природу у великій мірі залежить від планування і управління туризмом адміністрацією природоохоронних територій у співпраці з місцевою владою та мешканцями.
В Європі спостерігається нова тенденція в організації на природоохоронних територіях так званої системи управляючих зон, в рамках яких окреслені форми господарчої та рекреаційної активності, дозволені на даному фрагменті території.

Зонований поділ території може бути, наприклад, таким:
1. Зона недоступності (серцевина природоохоронної території)
• закрита для всіх форм туристичного розвитку
• вступ дозволений тільки працівникам парку та науковцям, які проводять дослідження та спостереження
2. Зона тиші
• вступ обмежений для малих груп (12-15 осіб), які перебувають в супроводі провідника
• відвідування дозволене тільки пішоходам, на лижах, велосипедом і т.п. виключно по визначеним шляхам
• відсутність туристичної інфраструктури у вигляді нічліжної бази та гастрономії
• велика роль охоронців парку, відповідальних за координацію туристичного руху
• реклама обмежується інформацією на теми природничих прогулянок в малих групах з провідником
3. Зона розвитку туризму, підпорядкованого пріоритетам природоохоронної території з обмеженням розвитку додаткової інфраструктури
• використання існуючої нічліжної та гастрономічної бази, кемпінг дозволений тільки у визначених місцях
• не інвестування в додаткову туристичну інфраструктуру
• рух автомашин обмежений чи вибірковий
• дозволені форми туризму згідно з функціями природоохоронної території
• дозволена реклама в обмеженому вигляді
4. Зона розвитку врівноважених форм туризму
• розвиток інфраструктури і форм туризму адекватний до функцій природоохоронної території, в малих об’ємах, у відповідності до місцевого стилю та архітектурних форм
• сприяння розвитку видів туризму – природничого, культурового та освітнього
• обмеження автомобільного туризму і підтримка громадського транспорту
• дозволено сумлінне пропагування
5. Буферна зона, яка прилягає до охоронної
• більша можливість для розвитку інфраструктури
• господарча діяльність згідно принципів екологічного розвитку
• менеджери охоронних територій спільно з місцевими організаціями та іншими ключовими соціальними групами опрацьовують систему транспорту, туристичних стежок і т.п.

Правильний розвиток екотуризму на природоохоронних територіях повинен виконувати три групи цілей: екологічні, соціальні і економічні. До екологічних пріоритетів відноситься забезпечення збереження природи та ландшафтів в довгій перспективі та створення клімату підтримки для охоронних територій з боку місцевих громад та туристів. Зелений туризм може виконувати функцію соціальної підтримки через забезпечення туристам цікавого і змістовного перебування на лоні природи, покращення якості життя місцевих громад, збереження засад і потреб розвитку врівноваженого туризму та гарантувати, що різні соціальні групи буду отримувати користь і приємність від існування даних природоохоронних територій. Економічні цілі пов’язані з підтримкою врівноваженого розвитку господарства в найбільш вразливих та цінних регіонах світу, і тим самим сприяють розвитку народного господарства даної держави, ліквідації безробіття і отриманні фінансових кошті на цілі охорони природи. Екотуризм, який розвивається рівномірно з іншими формами врівноваженого туризму, чи, наприклад, продукцією здорового тваринництва, ремеслами, може бути сильним інструментом реалізації стратегії розвитку господарства, приязного середовищу.