Моя попередня стаття означала, що проект “Карпатські стежки” особисто для мене закритий. Але життя продовжуються, туристи мають почувати себе в безпеці і саме про це я хочу написати тепер.
Щоб краще зрозуміти, який тип організації я хочу запропонувати, варто ознайомитись з тим, як виглядають громадські ініціативи в Україні.
Фонд “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва нещодавно розмістив свіже дослідження щодо громадянського суспільства і в ньому для себе я знайшов пояснення того, що в нас сталось з “Карпатськими стежками”. Розуміння цього допоможе створити організацію, яка б змінила ситуацію з безпекою в Українських Карпатах на краще.
Цитата:
Якщо звернути увагу на конкретні проблеми громадського сектору, то основними є дві:
створення «кишенькових» НДО (при органах влади, партіях, олігархах) – 75%, та залежність діяльності ГО від донорів («від гранту до гранту») – 68%.
Серед інших суттєвих проблем можна виокремити
слабкий зв’язок громадських організацій із населенням (54%),
відсутність солідарності, конфліктність, нездатність знаходити порозуміння (50%),
амбіційність при відсутності потрібного рівня кваліфікації та знань, небажання вчитися (47%).
Фундація “Карпатські стежки” 12 років не мала великої залежності і перші 2 пункти до нас важко застосувати — нашою основою в більшості своїй був ентузіазм, а коли є велике бажання та запал, то бажаючі допомогти та гроші знаходились! Але причиною розладу в 2013 та 2016 роках стали останні два пункти (там де 50% та 47%).
На даний час ми отримали дві різні структури – Фундацію з членством незалежних самодостатніх людей, кожен з яких приймає рішення самостійно, та Туристичне товариство, яке через брак ентузіазму тепер вже можна віднести до ГО з перших двох пунктів (там де 75% та 68%). Жодна з цих організацій на даний час не в стані займатись тим, що було до 2013 року, а саме попередженням випадків блуду.
Як працює система безпеки у наших сусідів:
1. Є клуби туристів та національні парки, які створюють та утримують знаковані маршрути, по яких ходить основна маса туристів. Клуби налічують десятки тисяч членів, а ще більше людей просто користуються цією мережею і влада не може це ігнорувати. Це система попередження випадків і тому влада цьому сприяє.
2. Якщо на цих маршрутах хтось отримає травму чи просто загубився в просторі, існує система допомоги та рятування, яка співрозмірна тій кількості активних людей, які подорожують горами.
Напевно, всім уже відомо, що після чергової реформи гірської рятувальної служби з неї пішло багато фахових людей, які пропрацювали чимало років. Тобто, гірська рятувальна служба також втрачає фаховість, і існує небезпека що буде ще гірше після того, як туди почали набирати за війсковим принципом підлеглості — я начальник, а ти маєш виконувати те, що тобі кажуть.
Можливо такий принцип також має право на існування, але здається, що Україна в цьому плані хоче виділитись саме такими реформами, а не тими, які їй рекомендують робити міжнародні експерти.
Я ніколи не був професійним гірським рятувальником, але є прихильником діяльності гірської рятувальної служби за участі громадськості (як мінімум хоча б за комбінованим принципом). Подальші декілька абзаців попрошу не вважати піаром — ця інформація подається задля пояснення того, чому я вважаю себе достатньо фаховим, щоб робити пропозиції щодо проблем безпеки в туризмі.
Знаковані маршрути є одним із основних елементів безпеки туриста в горах. Навіть якщо хтось вважає, що вони йому не потрібні, то в негоду саме вони можуть допомогти йому знайти вірну дорогу до населеного пункту. Я 14 років працював над створенням такої мережі маршрутів і більшість з них спроектовані мною, як і всі картосхеми та дороговкази, які встановлювались фундацією “Карпатські стежки” до кінця 2014 року. На перших вказівниках я вказував менший час переходу і отримував за це критику, але в подальшому збільшив його, щоб туристи не травмувались, намагаючись його “нагнати” та не засмучувались від цього :).
Дослідження території та створені на основі цього якісні детальні карти також є елементом безпеки туриста і недавно мені стало дуже смішно від того, коли мені розказали історію про знавців картографії, які стверджували, що всі карти робляться шляхом копіювання назв та стежок з давніх угорських карт! :). На запитання щодо пройдених мною тисячі кілометрів, я відповів, що 1000 км маршрутів я тільки промаркував, а на кожну карту мною подається не менше як 500 кілометрів треків, а проходиться нами значно більше.
На “закаті” СРСР я 4 роки займався альпінізмом і дійшов майже до 2 розряду (забракло керівництва). Це зовсім не надзвичайне досягнення, але навіть цей досвід допоміг мені в пошуково-рятувальних роботах на Кавказі та в Карпатах, коли ми знайшли та безпечно спустили вниз травмованих туристок.
Проблеми гірської рятувальної служби часто обговорювались з моїм товаришем з Чехії Алешем Кучерою, який дуже багато допоміг закарпатським рятувальникам і недавно почав допомагати й прикарпатським. Разом з полькою Кароліною Ківор та словаком Міланом Лізухом вони щороку проводять навчання для гірських рятувальників та любителів гірських зимових подорожей, але я також опосередковано приймаю в цьому участь, перекладаючи та корегуючи навчальні матеріали. В цьому процесі ми також обмінювались думками щодо реформи служби та забезпечення її спорядженням, яке вже було не потрібним гірським рятувальникам Чехії.
Я знайомий з багатьма керівниками рятувальних підрозділів карпатського регіону України, бачив, які зміни відбувались за ці 17 років і тому про неї я можу написати дуже багато. Але ще років 10 тому я задавав собі та рятувальникам питання — хто має займатись профілактикою та попередженням випадків? І їх відповідь мене дуже тривожила — наша справа знайти та доставити, а інше нас не цікавить! Я дуже хотів би помилятись, але ця відповідь і тепер буде саме такою.
Тому, коли почув про плановану реформу ДСНС, то вирішив взяти в цьому участь і спробувати це змінити. Тоді мені вже було ясно, що “Карпатські стежки” не стануть тією організацією, яка могла б утримувати створені раніше шляхи для туристів, як це роблять туристичні клуби сусідніх країн. І для отримання повної картини я вирішив детальніше ознайомитись із засадами роботи гірських рятувальних служб цих країн.
Весною 2016 року я власним коштом здійснив поїздку в Польшу-Чехію, де зустрічався з професійними рятувальниками і ознайомлювався з принципами їх роботи. Мені надали вичерпну інформацію щодо роботи гірських рятувальних служб даних країн, а про роботу рятувальників Словаччини мені детально розповів Мілан.
Після цього я зустрівся з начальством гірських прикарпатських рятувальників і обговорював можливу структуру їх роботи за прикладом гірських рятувальних служб сусідніх країн.
Далі поїхав в Київ, де небайдужі до даної справи знайомі організували мені зустріч з представником команди Еки Згуладзе, яка займалась реформою всієї рятувальної служби, і на цій зустрічі ми обговорювали можливості проведення реформи гірської рятувальної служби.
В мене склалось враження, що на той час вони не знали, що їм робити з гірською рятувальною службою і найпростіше, що вони вирішили зробити, це передати її місцевим органам влади на утримання. Тобто, хочете мати туризм, заробляти на цьому, то ж знайдіть кошти на утримання гірських рятувальників. Ця ідея вписувалась і в реформу децентралізації, яка була дуже популярною в той час. Я відповів що таким чином втратиться професійність рятувальників, адже їм потрібні постійні навчання та обмін досвідом. І запропонував виділити гірських рятувальників в окремий підрозділ, розмістити в Карпатському регіоні і підпорядкувати їх одному із заступників голови ДСНС. Вона погодилась, але поставила умову, щоб ми вирішили питання безоплатної підготовки професійних інструкторів гірської рятувальної служби за кордоном, та щоб закордонні колеги взяли патронат над реформою цієї служби в Україні (за прикладом нової поліції). В свою чергу обіцяла отримати на це згоду керівництва ДСНС.
Вже по приїзді додому я отримав підтвердження, що ДСНС не проти і почав виясняти чи зможемо ми виконати ці умови. Рятувальники Польщі та Чехії не дали своєї згоди на це, окрім цього в мене були деякі розбіжності з підходом до реформи начальства прикарпатських рятувальників, які сподівались вирішити цю проблему через колишнього київського начальника. Тому цей варіант відпав.
Ще залишалась можливість здіснити реформу через проект відновлення обсерваторії на Чорногорі, який передбачав подібні речі, але в цьому проекті був задіяний місцевий ДСНС і куратор цього проекту від ДСНС дав зрозуміти що він на це не піде, і підготовка буде виключно для рятувальників Чорногірського пункту. Саме за рахунок цього проекту Явірницька група є в даний час найкраще екіпірованою і реформа гірської рятувальної служби розвивається в напрямку, який вибрав місцевий керівник ДСНС.
Створюється одна показова група мотивованих рятувальників за європейські гроші, але в інших групах із забезпеченням все залишається по-старому. Можливо цей начальник сподівається таким чином переконати київське керівництво створити такі умови всім групам карпатського регіону, але ця ідея виглядає занадто хорошою, щоб бути реалізованою в нашій країні.
Подібна модель існує в Словаччині, де гірські рятувальні служби отримують все необхідне централізовано, але є 2 суттєві відмінності:
- Гірська рятувальна служба є окремим підрозділом в підпорядкуванні МВС, нарівні з поліцією та пожежниками.
- Офіс цієї служби розміщується безпосередньо в гірській місцевості (Татрах)
В Польщі і GOPR, і TOPR розміщуються в Закопане (Татри, середина гірської частини Польщі) і тільки в Чехії офіс знаходиться в Празі у зв‘зку з тим, що вона розміщена рівновіддалено від всіх гірських рятувальних груп.
Особисто я не вірю в створення якісної гірської рятувальної служби, якщо її офіс буде знаходитись за межами Карпатського регіону. Приходилось бути свідком того, як місцеві рятувальники готували дари гірської природи для передачі їх київському начальству :((
Польські гірські рятувальники також підпорядковані МВС та отримують гроші на оплату праці, премії та страхівку. Всі інші засоби та спорядження здобувають через місцеві органи самоврядування, спонсорів і т.п.
Чеська гірська рятувальна служба підпорядкована Міністерству місцевого розвитку і тому є трохи багатшою, аніж польська, але також додатково шукає спонсорів задля забезпечення волонтерів.
Тому коли гірські рятувальники, які не згодні з позицією ДСНС, пропонують створити громадську рятувальну службу за польською моделлю, в мене виникає велике запитання – на кого вони розраховують? Наразі здається, що тільки на себе, як на керівників 🙂
В той самий час в автобусі я зустрів групу молодих екіпірованих хлопців з району Делятина, і запитав їх, чи не хочуть вони стати гірськими рятувальниками? Звісно відповідь була позитивною – до тих пір, поки я не сказав, що потрібно мінімум рік бути громадським рятувальником, як в Польщі, а потім можливо до 5 років стажером, як в Чехії, і тільки після рекомендації старших товаришів тебе візьмуть на офіційну ставку, як в Словаччині!
Громадські рятувальники Польщі отримують безоплатно все необхідне спорядження, але зобов‘язані брати участь у всіх навчаннях та відчергувати не менш як 120 годин в рік. Це при тому, що існує штат оплачуваних рятувальників і регулярне чергування відбувається і без громадських. В Польщі оплата праці рятувальника є порівняно невеликою і рятувальниками на ставці стають скоріше за покликанням, аніж заради грошей. Тому багато рятувальників віддають перевагу заробляти гроші в іншому місці, але в той самий час бути громадським рятувальником – адже це престижно!
Концепція реформування гірської рятувальної служби, яку розробили Гірські рятувальники Івано-Франківської області, непогано написана. Але поставте себе на місце керіництва ДСНС, яке сидить в Києві і гори бачить в кращому випадку на Буковелі! Чому вони повинні це змінити, якщо у них і так немає проблем з цим? Чому МВС чи Кабінет Міністрів має створювати окрему гірську рятувальну службу, якщо масового туризму, пов‘язаного з горами, у нас поки що немає і тому немає і масових проблем!
Подібні запитання мені задавали чиновники, коли я приходив до них просити гроші на знакування — яка користь від ваших туристів, якщо вони взяли намет і пішли в гори? Адже значно більше доходів залишає турист біля бару, чи який оселився хоча б в садибі чи готелі! Саме це повпливало на те, що реалізована нами концепція туристських шляхів, на відміну від львівської, має тільки декілька багатоденних, а більшість маршрутів є короткими радіальними.
В Чехії гірський рятувальник має на утриманні в середньому 5 км зимового шляху, які в період випадання достатніх опадів він повинен означити тичками задля того, щоб туристи не блукали. Адже якщо турист йде взимку в непогоду по тичках, то значно зменшуються його шанси попасти в лавину чи вийти на сніговий карниз! Це може суттєво зменшити кількість виїздів на рятувальні роботи взимку!!!
Риторичним буде запитання, скільки тичок взимку було встановлено в Українських Карпатах після отримання рятувальниками хорошого спорядження під час першої реформи, про яку вони всі згадують з таким захопленням?! Відповіді рятувальників можуть бути такими — за такі гроші я цього робити не буду, краще зайвий раз виїхати, але найкращою відповідю буде — якщо не буде випадків, тоді держава нас скоротить :). А ще наші рятувальники хочуть обов‘язкової реєстрації для туристів, хоча такої немає в тих, в кого вони переймають досвід :).
Натомість молода мотивована група Чорногірського пункту, отримавши нове спорядження і снігохід, просто вимушена буде поставити ці тички, бо інакше в непогоду вона нікуди не зможе ним вирушити! По таким тичкам ми з Василем Фіцаком зійшли в тумані з Тарниці до Устшик Гурних, і він знає, як це правильно зробити, тому що ми цим вже займались!
1.Після падіння з карниза молодої пари нами частково було зроблене зимове знакування на Говерлу (через 200-300 метрів) і виготовлені та встановлені величезні банери в 2 місцях задля попередження туристів в літній та зимовий період. Але потім не знайшлось нікого, хто б захотів за цим доглядати та поновлювати і тепер воно повністю зникло.
2.Ми бетонували стовпи на Свидовці після трагічного випадку з Сіренком, але деякі з них знадобились місцевим джиперам і через це взимку знову стало ходити складніше.
3.Після смертельних випадків нормальне зимове знакування що 30 м було заплановано зробити на Боржаві, і я пройшов і навігатором відзначив місця встановлення майбутніх тичок. Але це було в 2013 році і надалі цю справу чомусь не захотіло продовжувати вже Туристичне товариство.
Поки активний туризм, окрім гірськолижного, не стане масовим, не варто очікувати від держави якихось радикальних змін в реформуванні гірської рятувальної служби. Тільки якщо промарковані маршрути не будуть відновлюватись, кількість людей, яка буде губитись, суттєво збільшиться і групи ДСНС не зможуть з цим справлятись.
Тому варто почати об’єднуватись всім тим, хто зацікавлений в цьому питанні, а саме: гірським волоцюгам :), спортивним магазинам, екстремалам, гірським провідникам, т.п. і створювати окрему незалежну від держави структуру і доказувати власними справами що ми можемо краще, дешевше і ефективніше працювати! Змагатись не теоретичними концепціями, а їх реальним втіленням!
Але щоб система рятування стала дешевшою, основну роль в ній повинно відігравати запобігання випадкам. Декілька днів тому побачив в мережі, що Гірська оперативно-рятувальна служба промаркувала лижно-пішохідний маршрут на г.Ільза біля селища Славське. Саме такий варіант діяльності я розглядав останнім часом як найкращий для втілення в Карпатському регіоні, але не було кому цим зайнятись. А молоді хлопці це вже реалізували — бажаю подальшого натхнення в цій справі!
Такі групи професійних громадських рятувальників, які займаються утриманням знакованих маршрутів, можуть стати основою системи загальної безпеки, а якщо сюди долучиться ще й бізнес, то для чого державі утримувати стільки начальників з ДСНСу? Зробіть те, про що я написав наприкінці в попередньому матеріалі — мобільні активні групи, які поза чергуваннями займаються утриманням маршрутів, а коли лунає сигнал небезпеки, вирушають на допомогу.
Досвід країн Євроспільноти не варто сліпо копіювати — в нас немає стільки громадськості, щоб займатись попередженням випадків! І свідомі гірські рятувальники не мають право жити за відомим українським принципом “це нас не стосується”. Покажіть цій громадськості що системно займаєтесь їх безпекою, тоді шанси на отримання від них грошових внесків суттєво збільшаться і можливо цього вистачить щоб утримувати громадську гірську рятувальну службу?! А бізнес може тоді захоче дати гроші на спорядження та технічну допомогу — для них важливою є реклама!
Хочу завірити всіх громадських гірських рятувальників, що я не маю амбіцій зайняти керівні посади в цьому процесі — я не хочу бути начальником і робота в групі більш як з 4 осіб мені не цікава. Але я вважаю себе одним з тих, хто найкраще знає територію Українських Карпат і можливо в цьому я зможу допомогти. Безсумнівно, що рятувальники зі стажем в “рідному” районі знають всі закутки краще від мене!
Окрім вищенаписаного, ми ще маємо ідеї в цьому напрямку і вже почали працювати над їх реалізацією. Ці ідеї можуть доповнити те, про що я написав. Займіться створенням вищезгаданих мобільних груп гірських громадських рятувальників у потрібних туристам місцях і далі будемо працювати разом!
Василь Гутиряк
P.S. Прошу не вважати написане категоричною істиною. Напевно я в чомусь неправий і десь згустив фарби. Але без чесної розмови про проблеми у нас не буде шансів це виправити, а від цього залежить життя людей!
P.P.S. Ця стаття була не про рятувальників, а про створення системи безпеки в активному туризмі