Система The Long Trail як варіант утримання пішохідних шляхів в Українських Карпатах

Green Mounting Club (GMC) та система The Long Trail

Завдяки зусиллям членів берлінгтонської секції Джона Коннелла і Юрія Бігуна, Green Mounting Club (GMC) отримав гранти від Tourism Cares в сумі $7,500 і від Trust for Mutual Understanding в сумі $ 7000, щоб покрити витрати двостороннього обміну між GMC і організаціями, які опікуються Закарпатським Туристичним Шляхом (ЗТШ). Перший Грант призначений для виготовлення промоційних матеріалів, які інформуватимуть про існуючі карпатські шляхи та пропагуватимуть ідею їх створення та утримання.

Джон і Юрій відвідували наші шляхи восени 2010 року, а двоє учасників з України ознайомлювались з діяльністю GMC по утриманню Довгого Шляху (Long Trail), що знаходиться в штаті Вермонт, наприкінці червня цього року.

Лонґ Трейл є найстарішим далекобіжним шляхом в Сполучених Штатах, який створений за ініціативи Джеймса П. Тейлора в 1909 році – «щоб Вермонтські Зелені Гори (Green Mounting)  відігравали значнішу роль в житті людей».

На півдні він межує зі штатом Масачусетс і далі через Зелені Гори простує аж до кордону з Канадою і є власне шляхом одного штату, Вермонта – штату, який в США вважається зеленим штатом, про що свідчить навіть зелений колір номерів на автомобілях. Іншою привабливістю і фішкою штату є виробництво кленового сиропу, що відображено навіть на 25 центовій монеті, присвяченій штату Вермонт.

В даний час Green Mounting Club, налічує більше 10 тисяч членів, які  захищають і підтримують 720 км стежок (з них близько 440 км основної вітки шляху), 54 притулки і місця для ночівлі, які разом становлять систему Long Trail в партнерстві з Вермонтським Департаментом лісів, парків та місць відпочинку, Лісовою службою США, Службою національних парків , Охороною Аппалачі Трейл і приватними землевласниками. Для дуже багатьох вермонтців вільні мандрівки по Лонг Трейл є способом життя.

Членів клубу та волонтерів об’єднує любов до походів і прихильність до збереження та захисту системи Лонґ Трейл для майбутніх поколінь. Завдяки цій підтримці зберігається безкоштовний доступ до шляху. GMC управляється добровольцями і директорами та складається з чотирнадцяти місцевих осередків, кожен з яких має свої  комітети і проводить обслуговування шляху в своєму регіоні. У зв’язку зі скороченням державних коштів і підвищення освоєння земель, роль членів, донорів та добровольців стає все більш цінним для життєздатності і довголіття Long Trail.

Карти Long Trail

У 1980 році майже чверть шляху знаходилось на приватній землі і була вразливою до закриття. З тих пір в партнерстві з штатом Вермонт, GMC зберіг більш ніж 25000 акрів землі за Лонґ Трейл через придбання 80 земельних ділянок і виготовлення проектів щодо збереження сервітуту. Сьогодні тільки близько 16 км шляху залишаються на приватній землі з дозволу власника, але без постійного правового захисту. Прийнято надавати захист території в середньому на відстані 150 м по обидві сторони від шляху, враховуючи що далі такої відстані місцевість не проглядається.

Все це відбулось переважно завдяки ентузіазму та наполегливості останньої команди GMC, які доклали в останні 15-20 років найбільше зусиль для того, щоб Клуб та Довгий Шлях в даний час були саме такими. Останні два роки в дирекції GMC відбувається плавна зміна поколінь, але молода команда надалі підтримує напрацювання своїх старших товаришів.

Офіс GMC є заново відбудованим після пожежі і кошти для цього збирали шляхом отримання пожертвувань. В даний час він має такий вигляд. Працівники офісу GMC мають свої напрямки діяльності, про які звітуються в річному звіті організації. Окрім річного звіту видаються також щоквартальні випуски журналу Long Trail news, та різного роду карти, путівники та інформаційні матеріали по шляху Long Trail, які можна придбати в офісі GMC та магазинах.

Членство в клубі різноманітне! Кожен, хто розділяє ідеї системи Long Trail, може бути членом одного з комітетів (який утримує свій відрізок шляху) і там працювати і платити членські внески, але також може платити внески прямо в центральний офіс, не беручи участі в комітеті. Річний індивідуальний внесок – 40 доларів США, сімейний – 50 дол, пенсійний чи студентський – 22 дол. Враховуючи наявність 10 тис членів це непогана сума! Окрім цього, декілька разів на рік офісом надсилаються прохання надати цільові разові пожертви, які призначаються, для прикладу, для викупу землі під Шляхом чи ремонту конкретних притулків. Імена всіх доброчинців публікуються в річному звіті, а найбільших також викарбовуються на пам’ятних дошках, які знаходяться біля офісу GMC

Поблизу офісу прокладено звивисту навчальну стежку Short Trail, яка є міні-шляхом Long Trail і відображає всі елементи, які майбутні мандрівники можуть зустріти на Довгому Шляху.

Утримання The Long Trail

Що ж таке The Long Trail і як працює система утримання довгих шляхів? Відразу можна стверджувати, що в більшості своїй вона утримується за рахунок волонтерства та пожертвувань доброчинців і державні органи тільки заохочують дану діяльність і підтримують її фінансово тільки частково – шляхом надання Ґрантів під конкретні проектні пропозиції (затверджені Програми або через участь в конкурсах). Власне щось подібне в останні роки відбувається і в нашій Івано-Франківській області. Подібний досвід існує також в сусідніх європейських державах – ніхто просто так не виділяє кошти, а їх потрібно або заробити, або переконати державні органи чи ґрантодавців що дана діяльність є потрібною для суспільства.

Але є одна суттєва різниця між зазначеним американським та подібними європейськими клубами. В Європі не приділяють дуже великого значення центральному шляху, а утримання стежок відбувається більш-менш рівномірно. Можливо тому що, наприклад, в колишніх соціалістичних країнах дотепер збереглися Клуби Туристів, які і утримують всі види шляхів для мандрівників.

Американський же досвід показує, як можна створити і утримувати вже понад 100 років ОДИН пішохідний довгий шлях, який проходить територією ОДНОГО штату! Власне цей шлях є іміджевим шляхом зеленого штату Вермонт, який позиціонується в США екологічним туристичним штатом і в якому я не побачив направду шкідливих виробництв.

Варто зазначити, що частина Long Trail (160 км) співпадає з ще довшим Appalachian Trail (довжина ~3500 км), який утримується завдяки подібним до GMC 30 клубам, кожен з яких є відповідальним за свій відрізок Appalachian Trail.

Маркування та знакування Long Trail

Від початку створення шляху існує усталена система позначок на ньому, до якої вже всі звикли і яку не дуже хочуть міняти. Відразу зазначу, що в них немає жодної Інструкції із знакування, яка так потрібна нашим чиновникам і без неї нічого не можна робити! Є традиції і вони їх просто дотримуються!

Центральний шлях Long Trail, як і  Appalachian Trail, маркований білою вертикальною полосою розміром 2 х 6 дюйма (5х15 см). Всі підхідні шляхи марковані такою ж маркою синього кольору, а всі з’єднувальні – жовтого. Так виглядає що дана система маркування розрахована переважно для мандрівок без снігового покриву і всі це визнають. Вважається, що для мандрівок взимку мандрівник має бути готовим самостійно, як і для всіх походів в складних умовах.

На картах, які видаються, шляхи не показуються в кольорах, зате спеціальними значками подається складність окремих відрізків шляху. Тим, хто стверджує, що в Українських Карпатах є складні знаковані літні маршрути, можу запевнити, що таких немає!!! Зелені Гори є переважно лісистими і часом нагадують наші Бескиди з висотами близькими до 1000м  н.р.м. Але при сходженні на навищий хребет штату Mansfield з найвищою вершиною The Chin (1339 м н.р.м.) та на Camel’s Hump (1245 м н.р.м.) не лишніми були навики скелелазіння. Особливо важливими є вони в дощову погоду коли спускаєшся мокрими скелястими брилами. На щастя, кам’яна порода (переклали як сланець) не є надто слизькою навіть в дощ, що зменшує небезпеку. Можливо наявність небезпечних відрізків шляху і є причиною того, що маркування не заохочує непідготовлених людей ходити взимку.

Подача інформації на стендах є дуже простою і всі таблички є прямокутної форми. Напрямок вказують поставлені стрілки. Всі таблички виготовлені з деревини і їх не прийнято використовувати для паління на ватрах! Та й розведення вогню в лісі для приготування їжі в них не заохочується – всі ходять або з бутербродами та термосами, або готують на пальниках.

Коли ми починали встановлювати дороговкази в нас, першою в мене була думка встановлювати саме подібні таблички. Але верх взяла думка, що наше мандрівне товариство ще десятиліттями треба привчати не нищити те, що зроблено для їх же блага. З часом, звичайно, краще виготовляти їх з дерева.

На початку популярних маршрутів також встановлюються скриньки із журналом для реєстрації. Це робиться на випадок, коли хтось раптом не повернеться вчасно і щоб знати звідки ця людина виходила і куди пішла. Також це допомагає аналізувати туристичні потоки.

Стежки Long Trail

Стежки Long Trail є дуже різними, але всі вони є чистими і фактично без сміття – просто не прийнято там смітити! Стежки на популярні вершини є заходженими і еродованими, але частково рятує ситуацію те, що основа сформована великими кам’яними брилами і шар ґрунту є невеликим. Власне за десятиліття він вже витерся і мандрівники ходять каменями. GMC різними написами стимулює ходіння по каменях і наполегливо бореться з ерозією на шляхах. Але також є стежки, які є у підпорядкуванні державних служб, і вони виглядають суттєво гіршими. На деяких з цих стежок видно ерозійні процеси і основу, подібну, до нашої і це дає змогу побачити що нас може очікувати в найближчому майбутньому.

Також склалась думка, що безпека туриста на шляху є його власною проблемою – купуй карту з відповідними позначками складності шляху і думай чи ти зможеш пройти даний відрізок. На скельних відрізках шляху немає закріплених страхувальних шнурів чи ланцюгів, а різного роду драбинки зроблені для випадків коли вилізти дійсно дуже важко або щоб туристи не створювали додаткові стежки, обходячи кам’яну брилу! Кам’яні сходки створюються не так для зручності, як для запобігання ерозії стежки, як би комусь не хотілось бачити в цьому признаки облаштованого парку. Навантаження на стежки, особливо на підйомі,  вимагає відповідної реакції для їх захисту, і тому GMC приділяє цьому дуже велику увагу. Робота з каменем та викладання сходинок є фішкою шляху Long Trail.

Відомо що марковані шляхи призначені для того, щоб мандрівники не створювали велику кількість стежок, не ходили як їм заманеться, і якщо і заподіювали шкоду природі, то тільки локальну і у визначених місцях. Мандруючи стежками Long Trail в мене склалась думка, що більшість робіт, які проводяться на стежках, робляться вже не так для туриста, як для захисту та збереження цих стежок від руйнування. Адже якщо цього не робити, то мандруючі будуть витоптувати нові обхідні шляхи і стежки перетворюватимуться на витоптані дороги.

В  Зелених Горах випадає велика кількість опадів. Невеликий шар ґрунту не в змозі стримувати великої кількості води, яка починає стікати стежками, тим самим пришвидшуючи їх руйнування. Щоб туристи не прискорювали цього процесу, на мокрих схилах роблять водовідводи. Коли немає поруч достатньо великих каменів, то відвід роблять за допомогою деревних колод. Якщо напір води на окремій ділянці є великим, тоді нижче встановлюють ще один, додатковий водовідвід.

На мокрих рівних ділянках шляху та виїмках практикується встановлення кам’яних переходів з великих та важких каменів. При роботі з камінням існує просте правило – якщо камінь можна перекотити без допомоги лома, тоді він не годиться для сходинки! Він або втопиться або з’їде по схилу. Якщо поруч немає необхідного каміння, тоді на стежку кладуться принесені дерев’яні настили. Все це стимулює туриста ходити зручними переходами, а не обходити калюжі і не витоптувати стежки навколо них.

Особлива увага приділяється високогірній альпійській зоні. Для збереження її від витоптування виконуються певні заходи, які, в основному, апелюють до свідомості людей.

Наразі важко повірити в те, що звичайний шнурочок, прикладений камінчиками, стримає нашого малосвідомого туриста від входу на дану ділянку! Також не рекомендується виходити на стежки у весняний період з 15 квітня по 30 травня через сильне зволоження ґрунтів і небезпеку руйнування рослинності при обході калюж.

Притулки та місця відпочинку на Long Trail

На 440 км основної вітки шляху розмістилось 54 притулки, які не завжди рівномірно розподілені по шляху, але розраховані на один день спокійного переходу. Шлях розділений на 12 відрізків, за яким доглядають закріплені осередки. Найбільший осередок, берлінгтонський, налічує близько 900 членів. Осередки поділяються на групи за напрямками діяльності. В столиці штату Монтпельє (7,5 тис населення) ми мали зустріч з групою (6 осіб), яка займається доглядом за притулками, стежками та маркуванням на них.  Члени осередків виконують на шляху нескладну роботу, а загальний збір волонтерів оголошується при масових заходах та акціях.

Притулки поділяються на 2 типи – будиночки та навіси (lodge, shelter). Навіс має тільки три стіни і захищає в основному від опадів. За час перебування мені вдалось побувати на 3 будиночках та 2 навісах.

Наскільки мені відомо, тільки один з них був збудований за участі гвинтокрила, а матеріали для інших виносились волонтерами. Багато будиночків збудовано в пам’ять про когось – такою була воля людей, які давали на це гроші і допомагали у відновленні.

Вартість ночівлі в притулках 5 доларів від особи незалежно від його виду. Гроші збирають caretaker (доглядачі шляху, розповідь про яких буде пізніше) і для них є спеціально відведене місце в притулку або встановлено окремий настил для розбиття намету, які є табу для інших відвідувачів. Плата за ночівлю береться не тільки за місце в будиночку, але й за встановлення намету – більшість мандрівників свідомі люди і розуміють на що витрачаються їх гроші, особливо якщо дана ціна є невисокою як для США!

Не підтримується розведення вогню, так як існує небезпека пожеж влітку, та й більшість мандрівників ходить з власними пальниками. Свідомо не встановлюються металічні пічки в будиночках, так як багато притулків через це згоріли. Та й хто буде займатись пошуком дров, якщо навколишні території часто є приватними і невідома межа дозволеного.

Три речі, які  є характерними для всіх притулків:

1. Не рекомендується пити воду з потічків і мити в них посуд.

Вода може бути і доброю, але всюди пишуть «не перевірена» і тому кожен сам має робити вибір чи вживати її. Кажуть, що були випадки занесення до води інфекції через наявність в тих районах бобрів та через послід звірів і тому даний напис виглядає скоріше перестраховкою.

Для миття посуду використовують washpit (мийна ямка) – посуд миється на сіточці, яка натягнута на квадрат із збитих дощечок. Після миття ВСІ залишки їжі забираються і виносяться з собою! Не можна залишати відходи їжі через те, щоб її не поїдали дикі звірі – тварини мають харчуватись природною для них їжею, а не залишками від їжі людей. Мабуть по тій же причині не можна мити посуд в потічку, тим більше хімічними засобами, хоча була озвучена і більш духовна версія – миття в потічку є неповагою до води!

2. Програма «Не залишай сліду» (Leave No Trace). В притулках завжди чисто, незважаючи на те, що не на всіх притулках є доглядачі. Всюди наголошується, що необхідно забирати з собою все що принесли і чомусь переважна більшість саме це й робить?!! Як пояснити нашим мандрівникам що це можливо? Я не чув там що на стежках чи місцях відпочинку проводять екологічні акції!!!

3. Чисті туалети. Незважаючи на це, вони розміщуються на певній відстані від притулків і шлях до них показують вказівники.

Може комусь видатись дивним, але звичайні дерев’яні туалети можуть не видавати звичайного для нас запаху! Вони звичайно мають запах, і він не квітковий, але нейтральним його назвати можна. Це все завдяки системі компостингу, втілення якої в Зелених горах визнано найкращим у США – так нам сказав професор-біолог з університету Вермонта.

Розказувати про її суть мабуть треба довше аніж робити на практиці, але коротко то виглядає так, що природними засобами за участі незначної кількості мікроорганізмів (з невеликої посудини), всі людські фізіологічні відходи незначними зусиллями можна перетворити в продукт, не шкідливий для природи та оточуючих.

Ми зустрічали три види туалетів – з мочевідводом, без нього (де можна тільки по великому, про що попереджається!), та звичайний, але з якимись іншими добавками всередині.

Саме такий встановлено і в офісі GMC.

По-маленькому більшість ходить просто в ліс, а коли є потреба справити більшу потребу, тоді будьте добрі вкинути після себе жменьку тирси чи кори (відходів від лісопереробки), а все інше зроблять за вас мікроорганізми та спеціально навчені на то люди!

Проектом передбачено видання навчальних матеріалів і одним з таких планується переклад та видання посібника власне по компостингу.

Робота на шляхах

Напевно про те, що наше навчання відбувалось разом з групою caretaker (доглядачів шляху), треба було розказати на початку, але їх роль мені видається однією з найважливіших в організації, тому приділю їм найбільше уваги.

Доглядачів чи опікунів шляху набирають щорічно на сезонну роботу і в червні вони проходять 10-ти денне навчання за спеціальною програмою. Для цього організація спеціально виділяє кошти, так як саме кертейкери є представниками GMC  в терені.

Живуть, навчаються та приходять на відпочинок з гір вони у спеціально відведені для них приміщення зі всіма необхідними умовами.

Їх навчають всьому, що їм може знадобитись для того, щоб розповісти подорожуючим про історію Long Trail, принципи утримання шляху, GMC, надання першої медичної допомоги, робота з дітьми, тваринний та рослинний світ та особливості альпійської зони, тощо. Окрім теоретичних занять здійснюються виїзди на шлях і спеціально запрошуються фахівці, які можуть більше про це розповісти. Для прикладу, у виїзді на Mansfield нас супроводжували два професори – з університету Вермонта та еколог від адміністрації штату.

Окрім теоретичних навчань, здійснюються виїзди з метою усунення незначних пошкоджень на шляху – дані практичні роботи повинні підготувати доглядачів до самостійного усунення виникаючих невеликих проблем до моменту приходу на даний відрізок спеціальних бригад ремонтників.

Після навчання опікуни, з потрібним спорядженням, виїжджають на закріплені за ними відрізки шляху, на яких знаходяться 5 днів і слідкують за порядком на притулках і шляху, допомагають мандрівникам при необхідності, розповідають про шлях і принципи утримання, фіксують кількість відвідувачів для ведення статистики тощо. Потім на 2 дні спускаються вниз, а наверху їх на цей час замінюють чергові кертейкери. Тижнева оплата праці такого доглядача становить 300 дол. і на дану волонтерську роботу йдуть переважно свідомі люди, які люблять гори і піклуються про збереження шляху для нащадків. Утримання кертейкерів не є прибутковою для GMC і покриває тільки 15 % витрат на їх підготовку, але організація свідомо йде на це, щоб в найбільш популярних для туристів місцях був присутній її представник і шлях був під опікою.

Спеціалізовану роботу на шляхах виконують фахові бригади з більш досвідчених  волонтерів, які виконують всю важку роботу. За цей напрямок відповідає окрема людина в організації. Спочатку робиться виїзд в найбільш проблемні місця і визначається, який об’єм робіт там потрібно виконати і що для цього потрібно. Проблемні місця наносяться на карту.

На складі організації знаходиться великий вибір інструменту, який може бути потрібним для проведення даних робіт і перед виїздом всі робітники-волонтери проходять докладний інструктаж.

Не вдалось дізнатись яку оплату вони за це отримують, але їх робота з вдячністю сприймається всіма подорожуючими по шляху. Більшість робіт є роботами з прочистки шляху, водовідведенню та боротьбі з ерозійними процесами шляхом встановлення кам’яних заслонів та сходинок. Кількість таких бригад напряму залежить від фінансових можливостей організації і необхідного об’єму робіт.

Для роботи на стежках існують спеціально видані посібники, два з яких мені подарували для вивчення…..і англійської мови також.

За своїми шляхами, звісно менше, доглядають і державні структури. На перших фото показана  ремонтна бригада, яка направлена адміністрацією державних лісів, а наступні дві бригади відряджені GMC.

P.S.  Дана поїздка особисто для мене була великим відкриттям. Вона була сюрпризом, підготовленим трьома американцями – етнічним українцем Юрієм Бігуном, керівником берлінгтонської секції GMC Джоном Конеллом та лісником з Аляски Джимом Еліжером, волонтером Корпусу Миру США, за що я їм зараз дуже вдячний. Мої колеги знають, як я довго вагався через незнання мови та фінансові проблеми, але білети на літак були куплені на моє ім’я і ігнорувати це було непорядно і неправильно.

Ідея створення організації під конкретний шлях мені була завжди до вподоби і саме це я побачив в США. Завдяки дуже хорошому відношенню до нас всієї команди GMC та неймовірним перекладацьким можливостям колеги із Закарпаття Валентина Волошина і його досконалого знання мови, поїздка таки вдалася і я радий можливості переказати набутий там досвід для можливості використання його на наших теренах.

Але досвід без його втілення нічого не вартий і було б приємно, якби і в нас почала формуватись група однодумців, які не тільки люблять себе в Карпатах, але і хочуть зберегти їх, та стежки на них, для майбутніх поколінь. Звісно не все буде так просто через майже повну відсутність в нас волонтерських традицій, які в США формуються з малого віку і налічують понад 50 років. Але є нові ідеї і думається, що під їх реалізацію таки знайдуться небайдужі.

Наш десятирічний досвід доказує, що ми не є гіршими в питаннях створення маршрутів і їх облаштуванні. Але невеликої групи небайдужих недостатньо щоб їх повноцінно утримувати і зберігати. Якщо на продовження створення мережі шляхів в інших районах ще якось знаходяться бюджетні кошти, то утримання вже створених шляхів фактично не фінансується.

Даний матеріал можна вважати зверненням до всіх, хто вже відчув переваги ходіння чищеними та знакованими шляхами і кому цікава тема збереження цих шляхів. Також може задумаються ті, хто вважає їх не потрібними для себе. Адже тільки через створення мережі шляхів та її узаконення буде можливість боротись із вирубками в лісах і переконувати владу, що пішохідний туризм є більш вигідним для неї аніж заробітки окремих підприємців від лісу. А це можна зробити тільки маючи за собою більшу незалежну організацію із власними грошима.

Під час поїздки виявилось, що група лісівників Прикарпаття вже побувала в даному штаті і вивчала їх досвід ведення лісового господарства. Але мабуть їм не запам’яталась інформація, що 80-100 років тому більшість лісів в штаті Вермонт були пущені під корінь. Але громада сказала ні вирубкам і тепер штат є відомим завдяки Long Trail, з яким тісно пов’язаний і Green Mounting Club!

Засновуючи «Карпатські стежки» 10 років тому, я був свідомий того, що очікувати надання членських внесків є безглуздою справою. І на той час це було саме так, бо часи були важкими. Багато роботи було зроблено на волонтерських засадах, але в даний час в нас вже немає вибору і без професійного підходу утримувати шляхи не виглядає можливим.  Очікувати, що шляхи утримуватимуть лісівники, виглядає для мене фантастикою.

Якщо когось зацікавила дана пропозиція, прошу писати мені на мейл для продовження   розмови. Обговорення теми на форумах вважаю безперспективною тратою часу,  тому що більшість з них нічого практичного не пропонують. Всі знають як повинно бути, і хто кому що має дати, але дуже мало знають як зробити так, щоб щось насправді працювало. Останніх і запрошуємо до розмови, а небайдужих та волонтерів до спільної роботи в організації! Разом ми насправді зможемо багато!!!

P.P.S. Хочеться окремо подякувати прийомній сім’ї, в якій ми жили,  Dave і Wendy Sovoie з Річмонда, а також всім членам клубу, хто безоплатно та щиросердечно допомагав нам отримати нові знання – Katherine Wrigley,  William Wiquist, Matt Larsen, Carlene Squires, Louanne Nielsen, Reidun and Andrew Nuquist, Roger Lebovitz та Роману Кокодиняку з Кебота.

Василь Гутиряк