Цього року відкриваємо для вас наймолодший масив Українських Карпат Вулканічний хребет (інша назва —Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо. Розташований у межах Словаччини(частково), України (в Закарпатській області) та Румунії (частково) Його загальна довжина в межах України близько 125 км, ширина 8—20 км.
Територія карти “Зачарований Край” охоплює більшу його частину в межах Закарпаття і включає в себе не тільки територію Національного природного парку “Зачарований Край”, але також інші відомі в Закарпатті масиви Синяка, хребет Великий Діл, вершини Обавський Камінь, Великий та Малий Вижені, Бужора та інші.
Карта може бути цікавою для відпочиваючих в місцевих популярних санаторіях “Синяк”, “Сонячне Закарпаття”, “Поляна” та інших, якщо окрім лікування мінеральними водами вони захочуть виділити час для мандрівок найближчими вершинами.
Карта охоплює територію Вулканічного хребта в основному в межах Свалявського та Іршавського районів з подальшим переходом до Перечинського та Ужгородських районів, які будуть відображені вже в наступній карті, яку планується видати до початку осені.
Мене давно цікавив цей масив, який привертає увагу якщо їхати протилежними долинами від міста Свалява в напрямку Перечина (на полонину Руна) або Березників (південні схили Боржави). Після ознайомлення, найбільше вразили суцільні масиви букових лісів, приємних для переходу в спекотну погоду, та глухий звук з-під землі, який створюють пустоти під ногами. Незвичними також є скелі з вулканічних порід, які нагадують своїм виглядом переплавлений метал у вигляді шлаку.
Окремо варто звернути увагу на скельні масиви на території парку “Зачарований Край” та в районі села Синяк. Неймовірно спокійна атмосфера панує на сфагновому болоті “Чорне багно” поблизу якого розташована найвища вершина Вулканічного пасма гора Бужора (1085 м н.р.м.).
В зв’язку з тим, що на даній території створено мало ознакованих маршрутів, на карті я запропонував своє бачення можливих туристських переходів, які можуть бути цікавими для мандрівників. Нагадую – ознаковані маршрути подані суцільною лінією, пропоновані мною туристські переходи показані пунктирними лініями і їх не обов’язково показувати на картах іншим творцям власних карт, які захочуть привернути увагу до своїх видань 
.
Подання цих маршрутів на карті захищені авторським правом, але якщо місцеві адміністрації захочуть ознакувати ці маршрути в терені, то я не заперечуватиму проти цього! А для цього мабуть потрібні не тільки фінанси, але й ті, хто матиме бажання це зробити…
Щодо стежок та доріг, які подані на цій карті. Стежок в терені дуже мало і коли я знаходив щось подібне на стежку то дуже радів цьому . Тому що все інше – це катані квадро та мотоциклами дороги або листяний буковий ліс, який без проблем проходиться ногами і по якому, в разі потреби, володарі стальних машин легко прокладають нову дорогу. Тому наносити на карту всі існуючі дороги немає можливості і сенсу – можуть легко створити нові, а старі швидко заростуть ожинниками.
Ми починали досліджувати Вулканічний хребет від кінця літа минулого року і всі дороги видавались настільки закатаними позашляховою технікою що хотілось запропонувати відділу туризму Закарпатської ОДА на в’зді в область поставити великий банер з написом “Закарпаття – рай для позашляховиків”.
Але прийшовши в ті самі райони вже цієї весни і побачивши ті самі дороги, які вздовжж устелені поломаним після зими гіллям різного розміру, розумієш, що якщо там не буде їздити автотехніка, то і прохід цими територіями буде дуже ускладнений! Тому всі проблеми із завалами у всіх випадках варто адресувати тільки постійним користувачам даних лісів, якими являються лісові господарства області.
На завершення хочеться подякувати всім небайдужим закарпатським мандрівникам, які допомагали мені із визначенням, на які території варто звернути першочергову увагу, та надавали треки пройдених ними маршрутів. Деякі з них не захотіли афішувати себе, а просто допомагали всім чим можна і за це їм особлива подяка.
Стас Галамба з Ужгорода декілька років переконував мене що карту Вулканічних Карпат таки варто зробити і був безвідмовним у наданні консультацій щодо неї. Роман Петричка зі Сваляви визвався самостійно пройти малоходжені туристами хребти щоб ви всі знали, чи туди варто ходити. Орест Когут надавав консультації по районах подорожей “санаторних” туристів. Адміністрація парку допомагала по території НПП “Зачарований Край” та в можливості створення там мережі маркованих маршрутів. Доречними були також підказки друзів по ФБ Vasil Mochan та Олександр Осійський
Вже коли карта була повністю сформована, я довго вагався як її назвати і обдумував різні варіанти. Але прийшов до висновку, що назва “Зачарований Край” підходить не тільки території парку, але і всій цій території! Зачарований — не тільки заворожуючий, захоплюючий, приваблюючий, але й недоступний.
Тому сподіваюсь що з виданням карти нам вдалось зробити ці території для туристів більш відкритими, але “нечистої сили” там ще вистачає і вам самим прийдеться з нею поборотись .