Я виступаю за системний підхід до організації активного туризму та відпочинку в Українських Карпатах, вже 19 років цим займаюсь і вважаю, що маю 3 доволі успішних результати в цій діяльності.
1.Організація відновлення туристичного притулку на пол.Плісце
2. Лідерство в створенні мережі маркованих маршрутів в 3 карпатських областях (~2600 км)
3. Покриття картами гірських територій Українських Карпат (19 карт)
Я вдячний всім, хто також приймав в цьому участь, пам‘ятаю вашу активність і запевняю, що в мене “НЕ виросла корона на голові” від результатів цієї діяльності :).
Те, чим я займався, заохочувало людей більше ходити в гори, але одночасно створювало для них безпечні умови! Ця діяльність дозволила стати мені більш професійним, але я і надалі готовий вчитись у будь-кого, хто знає більше від мене!
Тому цей матеріал буде адресований тим, хто хоче змінюватись сам і змінювати систему задля підвищення рівня безпеки в горах. Прошу не сприймати його як критику – це моя власна оцінка ситуації в активному туризмі та гірському рятуванні і я буду вдячний за коментарі та доповнення до написаного мною!
(обговорення на моїй сторінці у ФБ)
Я не буду оцінювати роботу звичайних рядових рятувальників — матеріал присвячений системі безпеки в горах, яку необхідно створити, щоб туристи могли безпечно ходити в гори, а рятувальні служби, в разі необхідності, своєчасно та кваліфіковано надавали їм допомогу.
В 2018 році я написав 2 статті
1. Про громадськість та безпеку в Українських Карпатах
2. Пропозиції щодо створення системи гірської безпеки в Українських Карпатах
Цей текст буде їх продовженням, тому рекомендую спочатку перечитати вищезгадане для кращого розуміння ситуації.
“Створення системи безпеки гірських мандрівок в Українських Карпатах“
Щоб зрозуміти, яку систему ми можемо створити, необхідно:
-
Проаналізувати те, що у нас було колись в туризмі та альпінізмі, і як працювали гірські рятувальні служби
-
Як працювали та працюють гірські рятувальники інших країн світу
-
Економічна сторона гірського порятунку
-
Аналіз системи, яка створена на даний час і в якому напрямку вона може рухатись
-
Запропонувати модель співпраці, яка може працювати в наших умовах і виробити алгоритм її реалізації
Останнім часом в мене було дві дискусії, в яких хороші друзі переконували мене, що держава повинна дбати за активний туризм та оздоровлення, будувати тур.притулки, давати гроші на знакування і т.п. Тому що це раніше так було і це записано в Конституції України.
Мені знадобилось трохи часу щоб трохи “остудити” ці вимоги і на фактах доказати, що не все так просто, як може здатись на перший погляд! Тому пишу тут коротко основні аргументи:
-
Держава – це ми всі з нашим бюджетом, і якщо хтось хоче щось отримати, то відразу має сказати в кого ці гроші потрібно забрати щоб перерозприділити?! На даний час активний туризм в нас не є першою необхідністю і тому не варто думати, що влада буде виділяти на це значні кошти! Варто з цим погодитись і далі думати про те, яким чином організуватись і самому собі давати ради!
-
Побутує думка, що за радянських часів все фінасувала Держава, а Народ мав все задармо :). Доводжу до відома, що відпочинком та оздоровленням народу займались профспілкові організації і кожна працююча людина платила внески в розмірі 1% від заробітної плати. За ці кошти утримувалась профспілкова інфраструктура та направлялись гроші для відпочинку бажаючих на морі, в санаторіях, оздоровницях, а також туристських та альпіністських таборах.
Подані матеріали зібрані в мережі Інтернет з різних джерел з поданням на посилання.
Розділ 1. Що у нас було колись в туризмі та альпінізмі, і як працювали гірські рятувальні служби
У 70-80 рр. 20 століття спортивний оздоровчий туризм був дуже популярним і добре розвинутим. Головну роль тут виконувала єдина туристична система профспілок, керівництво якою було покладено на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій.
28 листопада 1972 року було прийнято “Положення про туристську контрольно-рятувальну службу”. Створювали її при обласних радах по туризму та екскурсіям (ОРТЕ) на територіях із складним рельєфом. В їх обов‘язки входило проводити роботи з попередження нещасних випадків, здійснення контролю за проходженням групами маршрутів, а також організовувати пошуково-рятувальні роботи. Контрольно-рятувальні служби вели підготовку інструкторів по туризму, які працювали на турбазах. Також в обов‘язки КРС входило здійснювати контроль за спорядженням груп, кваліфікацією інструкторів, за маркуванням туристських маршрутів та їх безпечністю.
При кожній КРС були створені фонди рятувального туристського спорядження та інвентаря для проведення пошуково-рятувальних робіт.
1978 рік – створення єдиного громадського туристського органу – Федерації туризму Центральної РТЕ і відповідних органів на місцях.
Постановою Бюро ЦРТЕ від 1 листопада 1979 года зобов’язали ОРТЕ з 1 січня I980 года, передбачати спеціальний фонд для оплати пошуково-рятувальних і транспортувальних робіт своєї республики, краю чи області. Засоби, які були витрачені на дані роботи, повинні були відновлюватись ОРТЕ за рахунок підприємств, організацій, навчальних закладів по місцю приналежності туристської группи. Створення спецфондів було пов’язане з тим, що окремі КРС несвоєчасно починали пошуково-рятувальні роботи туристських груп, очікуючи підтвердження на оплату вказаних робіт від організацій, які випускали групи на маршрут.
На початку 1990 року Центральна Рада профспілок відмовилась фінансувати самодіяльний туризм, в результаті чого було утворено Туристсько-спортивну спілку. Вона діяла переважно у великих містах. Після розпаду СРСР, від 1991 року функції по розвитку масового оздоровчого і спортивного туризму та організації роботи контрольно-рятувальних служб передали Туристсько-спортивній спілці України (ТССУ).
Більше інформації тут
2000 рік – створення Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби пошуку і рятування туристів (ДСАРСПРТ) при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення.
2003 рік — до згаданого Міністерства додаються підрозділи Державної пожежної охорони і проходить його повна демілітаризація (завершилась до 2006 р)
з 2004 ДСАРСПРТ вводять в Державну спеціальну (воєнізовану) аварійно-рятувальну службу (ДСВАРС).
з 2006 р знову Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку і рятування туристів (ДСАРСПРТ)
В 2010 рік — згадане Міністерство реорганізовано в МНС, оптимізація головних управлінь і скорочення посад.
У 2011 році Державні пожежні частини отримали статус «рятувальних», створення АРЗ СП при при обласних управліннях МНС
2012 рік — МНС реорганізовано в ДСНС і передається до Міністерства оборони
Від 2014 року діяльність ДСНС спрямовується і координується через МВС.
Згідно наказу Голови ДСНС № 357 від 30 червня 2017 року гірська пошуково-рятувальна частина змінює назву підрозділу на “спеціалізована”, вводять посади атестованих.
ДСНС– 74 тис. співробітників, річний бюджет 15,375 млрд.грн (2020 рік, дані Вікіпедії)
Має у своєму підпорядкуванні угруповання сил загальною кількістю до 55 тис. осіб особового складу; 7 аварійно-рятувальних формувань швидкого реагування, в тому числі авіацію; 25 аварійно-рятувальних загонів спеціального призначення та 1182 державних пожежно-рятувальних підрозділів територіального підпорядкування.
Розділ 2. Система гірського порятунку в інших країнах
Загальна характеристика
Гірські служби порятунку можуть бути професійними або волонтерськими. Професійні служби порятунку функціонують переважно у місцях з високим попитом, таких як Альпи, національні парки з гірською місцевістю та на більшості гірськолижних курортів. Однак трудомісткий і епізодичний характер гірського рятування, поряд із специфічними навиками та знанням місцевості, сприяє залученню до гірського рятування добровольців. Вони часто складаються з місцевих альпіністів та провідників.
Оплачувані служби порятунку можуть працювати у співпраці з добровільними службами. Наприклад, платна команда вертолітних рятувальників може працювати з добровольчою командою гірських рятувальників на місцях. Гірське рятування часто безкоштовне, хоча в деяких частинах світу рятувальні організації можуть стягувати плату за свої послуги. В більшості випадків це покриття витрат на рятування гвинтокрилом!
У більш віддалених або менш розвинених країнах світу професійні гірські служби порятунку часто невеликі або взагалі не існують.
Румунія
В 1991 році Федерація туризму-альпінізму заснувала створення Асоціації гірських рятувальників (A.N.S.M.R.) знану як Сальвамонт.
2003 рік – Постанова Уряду, яка передбачає що окружні ради мають створити повітові громадські служби Сальвамонт.
В 2004 році Національна асоціація гірських рятувальників отримує статус громадського комунального об’єднання та фінансується Урядом Румунії. Створюється Національний диспетчер Сальвамонта, щоб приймати екстрені виклики та перенаправляти їх до гірських рятувальних груп. Проект став можливим завдяки спеціальній підтримці, наданій VODAFONE, який став офіційним партнером румунської служби порятунку. Міністерство туризму ініціює програму “Сальвамонт”, за допомогою якої усі гірські рятувальні команди забезпечуються засобами реагування та транспорту – автомобілями, всюдиходами та снігоходами.
В даний час діяльність гірських рятувальників організована в 24 гірських повітах, в яких працюють близько 250 гірських рятувальників і близько 400 добровольців-рятувальників.
Чехія
Гірська служба Чеської Республіки здійснює загальнодержавні гірські рятувальні операції та пошуково-рятувальні операції на складних місцевостях у тісній співпраці з Авіаційною Службою порятунку та поліцією Чеської Республіки.
З 2004 року гірська служба порятунку перебуває під Міністерством регіонального розвитку.
Гірська рятувальна служба має дві внутрішні організації: Horská služba ČR, o. p. с. (штатні працівники) та волонтерська організація Horská služba ČR, o. с. Ці організації діють як одна організація, і туристи не побачать різниці. Штатні співробітники отримують зарплату та спорядження. Волонтери працюють безкоштовно і мають право отримати весь одяг та спорядження. Фізичні іспити та знання однакові для обох структур.
Служба самостійно здійснює та підтримує зимове тичкове знакування (5 км на 1 рятувальника).
Порятунок безкоштовний. Налічує більш як 100 професійних рятувальників та біля 400 добровольців.
Польща
GOPR і TOPR є громадськими організаціями. Щоб стати рятувальником необхідно мати вік 18–35 років, пройти дворічне стажування кандидата, інтенсивне навчання, а також здати кваліфікаційні тести та іспити, які перевіряють не лише теоретичні навички, такі як медичні знання та рельєф місцевості, а й фізичний стан, вміння кататися на лижах тощо.
Цілодобове чергування у всі дні та пори року на своїх аварійних пунктах. Порятунок безкоштовний. GOPR налічує біля 100 професійних рятувальників та більше 1300 добровольців.
Словаччина
Воєнізована служба при МВС, міністерство оплачує всі витрати на утримання. Основу служби складають професійні альпіністи-туристи. Допомагають добровольці, які є членами Асоціації гірських провідників згідно Zákon o Horskej záchrannej službe від 2002 року.
Всі рятувальні роботи платні — скіпас на лижних трасах або купувати страхівку. Рятувальна операція може коштувати понад 3 тис євро за рятування гвинтокрилом.
Альпійські країни — центральний європейський координаційний орган гірського рятування (IKAR/CISA, Швейцарія)
Фінансування — державні структури (федеральні, кантони, департаменти та провінції), субсидії приватних та ГО, пожертви, подарунки, членські внески. Покриття витрат на проведення рятувальних робіт спеціальними спортивними страховками або страховками альпійських клубів.
Реєстрація туристів не передбачена, рятують в основному некомерційні структури, переважно безоплатне рятування, зарплату отримує тільки адміністративно-управлінський апарат в невеликій кількості, покриття витрат на рятування гвинтокрилом, рішення про виліт приймає координатор рятувальної акції.
Австрія
Гірський порятунок в Австрії розподілений на сім регіональних асоціацій. Налічується 300 місцевих відділень з кількістю біля 12 000 гірських рятувальників.Єдиний гірський рятувальний екстрений виклик за номером телефону 140. Відбувається підключення до відповідного рятувального центру. Якщо немає прийому тоді телефонують 112.
Німеччина
Бергвахт у Німеччині – це організація Німецького Червоного Хреста, яка активно працює в гірській службі порятунку та сприяє охороні природи. Гірська рятувальна служба працює в одинадцяти державних відділеннях Червоного Хреста. Надає допомогу у 90% випадках при виклику екстрених служб.
Італія
Гірське рятування проводиться:
1.Національним альпійським і спелеологічним рятувальним корпусом (C.N.S.A.S.) – це секція італійського альпійського клубу, який налічує понад 300 000 членів.
(C.N.S.A.S.) – національна оперативна структура Національної служби цивільного захисту. Станом на 2016 рік має понад 7500 рятувальників.
2.Альпійський рятувальний корпус Guardia di Finanza (SAGF) — спільно з лісовою службою
3.Рятувальні команди альпійських військ
4.Фахівцями Національної пожежної охорони
Швейцарія (крім кантону Вале)
ARS була заснована в 2005 році Швейцарською службою порятунку з повітря (Rega) та Швейцарським альпійським клубом (SAC, близько 150 000 членів)
Організація включає близько 3000 гірських рятувальників у 92 рятувальних пунктах.
Рятувальна організація Кантону Вале — оплачувана служба, має 2 авіаційних загони
Франція
Забезпечують три державні організації:
1. Жандарми підрозділів високогірної жандармерії (PGHM);
2. Поліцейські підрозділи національної безпеки (CRS) для рятування у горах;
3. Залежно від умов департаменту (адмін.одиниці у Франції)
- пожежники груп пожежного захисту, які працюють в горах (GMSP), або
- групи з пошуку та реагування в умовах підвищеної небезпеки (GRIMP), або
- групи GMSP адаптовані до застосування в департаментах, на території яких є високогірні ділянки.
Департамент Верхньої Савойї у своєму плані рятування передбачає гірські рятувальні команди (SSM). Ці SSM (кількістю дев’ять, що охоплюють всю територію департаменту) складаються з підготовлених та навчених добровольців (переважно професіоналів гірської підготовки), використовуються для посилення PGHM, CRS чи пожежників при пошуку людей або рятуванні у випадках сходження лавин.
Великобританія
Переважно безкоштовна послуга, яку надають волонтери. Кожна команда є незалежною благодійною організацією і вони пов’язані між собою регіональними організаціями та національними органами.
Гірські рятувальні послуги також надавались Королівською гірською службою порятунку військово-повітряних сил, але від 2015 року пошуково-рятувальна функція покладена на приватну корпорацію Bristow Group.
Канада
Національна програма пошуку та порятунку базується на двох опорах – запобіганню та реагуванню.
Асоціація волонтерів пошуково-рятувальних робіт Канади (SARVAC) надає допомогу поліцейським силам. SARVAC налічує 9000 добровольців і складається з 13 провінційних та територіальних добровольчих наземних пошуково-рятувальних організацій наземного пошуку та порятунку (GSAR) по всій Канаді
У всіх гірських національних парках є фахівці з гірської безпеки – професійно підготовлені керівники пошуково-рятувальних операцій. Інші члени персоналу парків Канади також проходять підготовку для надання допомоги під час пошуково-рятувальних операцій. Наявні дресирована собака та підготовлений фахівець з пошуку людей в лавинах.
США
Більшість гірських рятувальних послуг у США надаються командами неоплачуваних професійних альпіністів-рятувальників. Серед небагатьох винятків – рятувальники, котрі працюють у національних парках. Але вони також виконують інші функції, коли не займаються рятуванням. Служба національних парків не стягує плату за пошукові та рятувальні роботи, а витрати на пошук та рятування закладені у вартість квитка для відвідувача і становить 1,5 цента. Коли військові Сполучених Штатів підтримують цивільні операції MRA, це сприймається як час навчання для них і реєструється як гуманітарна місія.
Асоціація гірського порятунку (MRA)
Гірська рятувальна асоціація (86 акредитованих підрозділів, загалом понад 2500 членів.) Місія – волонтерська організація, діяльність якої присвячена порятунку життя через навчання безпеці поведінки в горах.
Маніфест.
“Ми вважаємо, що людина повинна взяти на себе відповідальність за свої дії і що навчання правильним навичкам на відкритому повітрі та самопорятунку може бути найшвидшим та найефективнішим методом вирішення більшості рятувальних ситуацій. Однак людям ніколи не слід відчувати, що вони повинні затримуватись із повідомленням належним органам про пошуковий або рятувальний випадок, не боячись можливих звинувачень.
Ми визнаємо, що урядові установи мають потребу в покритті своїх витрат, і ми вітаємо будь-яку можливість взяти участь в обговоренні рішень або альтернатив платі за надання порятунку. Експертні волонтерські команди MRA пишаються тим, що зможуть забезпечити пошук та рятування без жодних витрат і не планують стягувати плату в майбутньому”.
Спонсорство: 10 тис $ – платиновий спонсор, 5 тис $ – золотий, 2,5 тис $ – срібний, 1 тис $ – бронзовий, 500$ – друг MRA
Розділ 3. Економічна сторона гірського рятування
Більшість країн з розвиненим активним туризмом надає перевагу громадському неоплачуваному рятуванню — це відбувається завдяки великій кількості фахових добровольців, які приймають в цьому участь! Турист покриває витрати тільки на порятунок гвинтокрилом і то не завжди. Працює система запобігання випадкам – туристичні клуби знакують літні маршрути, а національні парки, гірські рятувальники окремо або разом роблять тичкове зимове знакування.
В двох із згаданих країн гірські рятувальні служби є воєнізованими.
Словаччина — діяльність гірської рятувальної служби регулюється Законом, гірські провідники, які можуть допомагати, також прописані в Законі і таким чином регулюється відразу 2 сфери! Величезна кількість туристів, компенсація рятувальних робіт за рахунок відносно недорогої страхівки!
Україна реформує службу за моделлю, схожою до Франції, не розраховуючи на добровольців. Тільки в одному департаменті Франції їх можуть залучати як допомогу! Зміна підходів відбулася після 1957 року (трагедія Вінсандона та Анрі на Монблані), коли під час Різдвяних свят в грудні 1956 року громадські рятувальники уникали участі в рятувальній операції – після чого влада прийняла рішення замінити їх на державних.
В нас такої причини не було, але мабуть зовсім випадково МВС в даний час активно налагоджує співпрацю з Францією та закуповує в них гвинтокрили :). Тож варто побачити що відбувалось далі у Франції!
1962-1972 – Поступово вертоліт займає важливе місце, а потім домінуватиме.
У 1965 році було ще 196 наземних порятунків і 224 повітряних.
У 1972 р. забезпечення гірських районів спеціалізованими рятувальними групами поліції та жандармерії, маючи монополію повітряних ресурсів, було повним. Гігантський прогрес поступово обмежує залучення альпіністів та лижників.
В 1980 році стала загальноприйнятою присутність лікаря в рятувальній групі
У 1985 році національна рятувальна структура отримає підтримку третього органу — пожежників.
ВВП (По паритету купівельної спроможності) Франції (67 млн.) на душу населення майже 46 тис $, в Словаччині (5,5 млн) 29 тис $, в Україні (41 млн.) майже 10 тис $ і туристичний рух, пов’язаний з активним туризмом, тільки починається.
В 2016 році під час зустрічі з командою реформаторів Еки Згуладзе, я пропонував рухатись спочатку в напрямку моделі Словаччини, створивши окрему структуру, яка б підпорядковувалась центральному органу ДСНС і тоді не було б багатьох проміжних ланок непрофесіоналів, які впливають на діяльність гірських рятувальників і часто заважають їм працювати професійно. Тільки із збільшенням кількості фахових добровольців можна буде переходити до чеської або румунської моделі гірського порятунку.
Розділ 4. Аналіз системи, яка створена на даний час і в якому напрямку вона може рухатись
Приклади непрофесійності системи:
1.Закупки техніки, обладнання та інвентаря для рятування в горах (дискусійне питання).
Приклад — снігоболотоходи Богун. На сторінці у ФБ я створив тему для обговорення даного виду техніки і в дискусії працівник фірми, яка їх виробляє, так і не надав підтвердження, що вони випробовувались для експлуатації в гірських умовах! Дописувач Nick Deko виставив відео, де їх рух по снігу в горах зовсім не вражає!
Навіщо ДСНС було позиціонувати їх як техніку для роботи в гірських умовах?! Можливо їх і можна там використовувати, але на катаних снігових дорогах або на інших шинах, які мають більше зацепів для болотяних грунтів, а не снігу!
Мені ж видається що для пересуванню по снігових схилах найкраще підходить техніка на гусеничному ходу (типу ратрака, снігохода і т.п.)
2.Збільшення кількості працівників замість запобіганню випадків технічними засобами.
Зимове знакування тичками може вирішити дуже багато проблем блуду туристів! Ми робили таке знакування на Говерлі, Свидовці та в 2019 році після випадку на Боржаві.
Після встановлення тичок туристи почали ходити тільки по них і до кінця зимового сезону рятувальники на хребті більше не проводили пошукових робіт!
Якщо в девізі ДСНС є слово ЗАПОБІГТИ, тоді це зобов‘язує займатись встановленням тичок на популярних гірських зимових маршрутах (Говерла, Петрос, Боржава, Драгобрат, Свидовець), а не збільшувати кількість відділень в даних районах! В 2019 році було додатково набрано 2 відділення (12 осіб) з місцевих жителів в Квасах та Пилипці із сталою зарплатою мабуть біля 10 тис грн. Івано-Франківське керівництво з гордістю інформує про згоду київського керівництва на створення відділення на Заросляку, замість того щоб організувати тичкове знакування на Говерлу!
3.Начальник, який не розуміє специфіки гірського рятування, менше приділяє уваги професійним вимогам, а більше бюрократичним.
Це відбувається тому, що гірськими рятувальниками управляють люди, які не мають досвіду ходіння горами і не пройшли школу туризму чи альпінізму!
4.Зацікавленість в збільшенні кількості випадків рятувальних робіт — показник потрібності!
Існуюча система не стимулює рятувальників до зменшення випадків та їх запобіганню, адже якщо їх не буде, то кількість рятувальників будуть зменшувати. Щоб цього не відбувалось, придумуються хибні рятувальні виїзди задля збільшення показника потрібності.
5.Надмірне втручання в роботу гірської рятувальної групи, коли має працювати тільки трійка: керівник групи – керівник операції — постраждалий.
Через нерозуміння проблеми, під час рятувальної операції керівника відділення часто надмірно турбують всі начальники, які знаходяться вище по рангу. Це приводить до швидкого розряду батереї смартфона, в результаті чого група не буде мати можливості контактувати з постраждалим.
6.Рятувальна служба, яка формується з місцевих жителів, не розумітиме туристів та альпіністів.
Місцеві мешканці ходять в гори переважно з господарськими цілями або заради легкого відпочинку. До того ж майже всі не мають досвіду туризму чи альпінізму. І тому їм важко зрозуміти і оцінити поступки туристів та альпіністів, які йдуть туди в погану погоду. Також, за відсутності зв‘язку, їм складно буде передбачити, де саме можуть бути люди, які потребують допомоги.
На даний час держава оплачує формування структури, яка створюється без участі професіоналів гірського туризму та альпінізму, які могли б допомогти зробити її дешевшою і більш фаховою. Відділення на горі Піп Іван є винятком із правил тільки тому, що їх підготовкою і забезпеченням спорядженням займаються європейські гірські рятувальні служби в рамках проєкту!
Більшість людей ходить в гори щоб відчути свободу в думках, діях, поступках – вони дають простір для всього. Перебування в них вимагає більшої самодисципліни, аніж примусу до виконання. Структура ж гірського рятування ДСНС будується за військовим принципом дисципліни та підпорядкування. В туристських групах управляють найбільш фахові лідери, в групах ДСНС — начальники. Тому, при збереженні такого відношення, в службу не прийдуть фахівці з туризму чи альпінізму!
Мотивацією рятувальників альпіністів-туристів є порятунок собі подібних, мотивацією ж місцевих мешканців є заробітна плата і відносно вільний графік. Щоб підготувати професійного гірського рятувальника потрібно не менше 3-5 років праці та постійних навчань, але при останній мотивації і виникненні будь-яких ускладнень місцевий житель буде відноситись до рятування як до роботи, яку в будь-який момент можна змінити, а не як до покликання та престижу! В результаті – даремно витрачені кошти на їх підготовку.
З психологічним профілем рятувальника гірської пошуково-рятувальної групи можна ознайомитись в наступному дослідженні, зробленому до 2012 року, коли ще існували ГПРЗ.
В 2016 році моя ідея була схожою до ідеї патрульної поліції, в яку б після відбору увійшли б заново навчені професіонали за принципом відбору професійних гірських рятувальників розвинутих туристичних країн. Тоді керівник ДСНС погодився на це, але я не зміг організувати навчання. Можливо зараз є такий шанс завдяки цьому проєкту, в якому передбачено навчання за європейськими зразками та створення електронної системи пошуку та рятування туристів.
Розділ 4. Модель співпраці, яка може працювати в наших умовах, і вироблення алгоритму її реалізації
Тут мається на увазі модель співпраці добровільних гірських рятувальників та державних.
Ця модель залежить від намірів керівництва ДСНС поглиблювати співпрацю чи залишатись на даному рівні.
Варіанти:
-
ДСНС не має намірів глибшої співпраці з громадськими рятувальниками
-
ДСНС запрошує для консультацій окремих фахівців, але самостійно формує політику гірського рятування
-
ДСНС хоче залучати громадських рятувальників тільки на короткочасні операції з пошуку та рятування в горах.
- Створення та навчання локальних груп порятунку (TURE — співпраця з Верховинською групою, ГОРС — зі Славською, ГРЦ — Івано-Франківською і т.п.)
-
Комплектація груп груповим спорядженням
-
далі т.п.
4. ДСНС має бажання змінювати свій підхід до побудови системи порятунку в горах і, спільно з фаховою громадськістю, знаходить шляхи як це реалізувати
-
Створення робочої групи з активістів та відповідальних осіб ДСНС, які мають вплив на прийняття рішень, для розробки моделі співпраці.
-
Заснування доровільної громадської рятувальної служби, яка б займалась запобіганням випадків (літнє та зимове знакування, профілактичні заходи, навчання, т.п.) та допомогою професійним рятувальникам.
-
Залучення коштів місцевих громад та туристів – формування фонду попередження та порятунку
Організаторам проєкту варто звернутись в головний офіс ДСНС та отримати офіційну інформацію щодо їх планів побудови системи порятунку в горах і після цього приймати рішення по варіанту співпраці.